Крим диктує правила. Чого боїться Путін

Страх перед відплатою визначає порядок денний Кремля

Можна було б сказати, що у 2021 році в самому Криму та навколо нього мало що змінилося. Це був просто черговий рік окупації – тривале розкрадання півострова "путінськими" та їхніми дрібнішими ставлениками, репресії проти активістів і журналістів, санкційна безвихідь. Крим, здавалося, став повторювати – тільки в гіпертрофованому вигляді – долю країни, що його окупує, з її вічним Путіним, деградованим правосуддям і відкинутим у минуле суспільством, – пише Віталій Портников для "Крим.Реалії".

І все ж таки Крим продовжував диктувати світові порядок денний – навіть якщо це було спочатку і непомітно. Уже сама реакція російського політичного керівництва на проведення саміту "Кримська платформа" продемонструвала, що в Кремлі продовжують з очевидною невпевненістю ставитися до легітимності російського статусу анексованого півострова.

Здавалося б, навіщо так хвилюватись? Російські війська – у Криму, російські маріонетки – у керівництві півострова, Путін влаштовує із Севастополя віртуальні посиденьки з іншим авторитарним правителем – Олександром Лукашенком. Хіба можна це порівняти з форумом у Києві? Хіба не сказала представниця російського МЗС Марія Захарова, що її країні не потрібно відповідати на "Кримську платформу", бо Росія має щось більше – сам Крим?

Але для Путіна питання визнання його прав на Крим важливіше за сам Крим. Ось чому Москва так намагалася зірвати саміт "Кримської платформи". Ось чому українського президента Володимира Зеленського стали звинувачувати в "зазіханні на територіальну цілісність Росії" — лише тому, що в Києві говорять про повернення контролю над територією, яка не могла бути включена до складу Росії, навіть виходячи з духу та літери самої російської Конституції, не кажучи вже про міжнародне право! Ось чому до кінця 2021 року Кремль виступив із справжнісіньким ультиматумом на адресу міжнародної спільноти, вимагаючи відмовити Україні й іншим колишнім радянським республікам у праві вступу до НАТО та навіть самостійному визначенні параметрів двостороннього військового співробітництва.

І ось ви тільки подумайте: країна, яка привласнила чужі території за допомогою грубої військової сили та фальсифікації, побоюється підсилення жертви, яка захоче силою повернути собі відібране! Так порушник закону думає, що всі навколо – злочинці. Так Путін упевнений, що всі довкола – "путіни". І намагається запобігти наслідкам можливого "нападу", висуваючи ультиматуми і вимагаючи роззброїти жертву.

Хіба це не інстинкт злодія? Чи не інстинкт того, хто точно знає: він украв те, що йому не належить, і власник украденого рано чи пізно повернеться, та ще й із поліцією? І ось цей страх перед відплатою та впевненість, що цивілізований світ учинить із Росією так само, як вона до цього чинила зі своїми сусідами, певен, і визначає путінський порядок денний.

Як бачимо, той самий "кримський" порядок денний.

Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода