Шевченко не залишив собі шляхів для відступу

В "Динамо" йому було б легше

Не секрет, що Андрій Шевченко мріяв про топовий клуб і навіть вголос називав його. Але обставини склалися таким чином, що треба було заповнювати несподівану паузу в тренерській діяльності.

Краще, звісно, сидіти в "мерседесі" й насолоджуватися швидкістю машини. Але якщо доля посилає тобі "ланос", то, значить, успіх у перегонах залежить лише від твоєї майстерності. Шевченко зробив свій вибір і за це вартий поваги.

У сучасному футболі не можна покладатися лише на талант тренера. Сучасний футбольний клуб — це 20-30 фахівців, ціла команда людей. Наскільки я знаю, Шевченко майже повністю зберіг той тренерський штаб, з яким він працював у збірній України. Це люди перевірені в бойових умовах й готові працювати в екстремальних умовах аутсайдера італійської першості.

Зрозуміло, що Андрієві легше було починати в "Динамо", а не "Дженоа". Бо провал у "Динамо" не настільки помітний. Однак Шевченко вирішив ризикнути. В Італії йому буде непросто. З його іменем уболівальники пов'язують великі надії. Можна сказати, що шляхів для відступу Шевченко собі не лишив.

Виникла класична ситуація: пан або пропав. У разі успіху українець легко може очолити будь-який із італійських грандів. Виняток – "Інтер" через "міланський" бекграунд. У разі провалу його чекають в Арабських Еміратах, Китаї або Туреччині. А звідти рідко хто повертається.

Тут напрошується порівняння з Де Дзербі. Той починав із самих низів, а пішов з клубу, який був восьмою силою в Італії. Тобто людина настільки була одержима улюбленою роботою, що готова була стартувати останньою в перегоні, сподіваючись пробитися в середину, а звідти — ближче до лідерів. Шевченку треба працювати так само.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua