"Дюна" складна і потужна книга. Режисеру не вдалося її приборкати

Фільм красивий та монументальний, але повільний і поверхневий

Я старий прихильник "Дюни". Книги, попередньої екранізації Лінча, ігор цього всесвіту. Мені дуже подобались попередні роботи Дені Вільньова, і тому я чекав на цей фільм як багато хто, і він вже наперед мені подобався.

У Венеції, де відбулася світова прем'єра "Дюни", був такий ажіотаж, що потрапити на сеанс виявилось нереальним. Я подивився цей фільм тільки два дні тому. З прикрістю маю визнати, що він мені не сподобався.

Я розумію, що зі своєю думкою опинюсь в меншості, але ані два дні рефлексій, ні рецензії критиків не змусили мене змінити своє ставлення.

Ні, це не поганий фільм, це дуже якісний продукт, красивий та монументальний, але при цьому дуже повільний та поверхневий.

Після Белла Тарра чи Апічатпонга Вірасетакула мене важко вразити повільним ритмом, але від цього матеріалу очікуєш більшої щільності та глибини.

Ні, я розумію, що Дені Вільньов здійснив виробничий подвиг (великий бюджет - це і можливості, і тиск продюсерів), і що у порівнянні з безкінечним коміксним лушпинням від "Марвела", його "Дюна" виглядає високоякісним авторським кіно. Але якщо порівнювати його з культовими фантастичними сагами, встати в один ряд з якими було амбіцією режисера, то тут порівняння буде зовсім не на його користь.

Зависокі очікування завжди трохи марнують сприйняття, але, на мою думку, тут проблема не тільки в цьому: "Дюна" занадто складна і потужна книга, приборкати яку так само важко, як підкорити могутнього Шай-Хулуда.

Оригінал