Президент має нарешті сказати світу, що "Мінськ" – це дорога до ще більшої війни

Поки віддаляємося від реального миру

5 вересня 2014 року у столиці Білорусі підписали перші Мінські домовленості. У лютому 2015-го були підписані другі. Більша увага приділяється саме лютневому документу.

Варто почати з того, що в момент підписання домовленостей Путін погрожував завдати ще більших втрат. Цей факт робить домовленості нікчемними з моменту їхнього підписання. Це не оціночне судження, а юридичне визначення.

Далі – Мінські домовленості не є міжнародним договором, оскільки їх не ратифікувала Верховна Рада. Саме тому неправильно називати цей текст угодою, саме тому Мінські домовленості не містять правових зобов'язань для сторін. Це джентльменські домовленості – не більше і не менше. Інколи згадують про резолюцію Радбезу ООН 2202, в якій згадано про Мінські домовленості. Але авторитетний дипломат і науковець Володимир Василенко пояснює, що є резолюції, які містять зобов'язуючі положення, а є такі, які мають рекомендаційний характер. Існує така практика. Обов'язковими для всіх членів ООН є лише ті резолюції Радбезу, в останньому пункті преамбули яких є посилання на главу VII Статуту ООН. А у резолюції 2202 таке посилання відсутнє. Тож резолюція Ради безпеки ООН щодо Мінських домовленостей з розряду рекомендаційних.

Домовленості порушують суверенітет України, суперечать Конституції і законам нашої держави. "Мінськ" абсолютно не відповідає національним інтересам України і містить істотні загрози для її національної безпеки, а навіть безпеки усієї Європи. До того ж, цей текст є нікчемним з точки зору міжнародного права. Тож Мінські домовленості точно не можуть бути основою для врегулювання міжнародного збройного конфлікту між Україною і Росією.

Тривалі розмови про нібито безальтернативність Мінських домовленостей для досягнення миру – це хибна установка. Це злочинна позиція, бо нікчемними, нелогічними і несправедливими домовленостями фактично підмінили Статут ООН і міжнародне право.

Постійна апеляція до Мінських домовленостей не наближає нас до миру, бо вони засновані на хибному діагнозі, а відтак на неправильному лікуванні. У нас не внутрішній конфлікт, а збройна агресія однієї держави проти іншої.

Припинити війну на основі Мінських домовленостей неможливо. Це пряма дорога до ще більшої війни. Український народ не змириться з цими кабальними домовленостями, а Україна не переживе їхніх наслідків. Чим довше ми покладаємося на ці домовленості, тим більше жертв і руйнувань. Кожен день війни – це втрати.

Для початку усім треба демонструвати чіткість у визначенні того, що відбувається в Криму, в Донецькій і Луганській областях. Маємо міжнародний збройний конфлікт та окупацію частини українських територій.

Міжнародне співтовариство давно напрацювало регламент дій щодо порушників міжнародного правопорядку. Власне кажучи, з цією метою і створювалася ООН, міжнародні організації та військово-політичні блоки.

Перше, що треба зробити – поставити крапку на Мінських домовленостях, як на документі, який ніколи не мав легітимності, абсолютно не відповідає обставинам конфлікту і є протиправним за своєю суттю. Наступним кроком необхідно повернутися до міжнародного права, починаючи зі Статуту ООН. Задіяти норми і механізми, передбачені для випадків, коли одна держава порушує суверенітет іншої і завдає їй шкоди внаслідок збройної агресії.

Президент Володимир Зеленський чи будь-який його наступник рано чи пізно повинен буде пояснити світу, чому Мінські домовленості є протиправними і небезпечними, а відтак, чому необхідно повернутися в поле міжнародного права.

Михайло Басараб, для Gazeta.ua