США відкрили для України вікно можливостей. Такого в історії ще не було

277 мільярдів обіцянок і що з цим робити

Візит Володимира Зеленського до Вашингтона можна охарактеризувати однією фразою: відсутність видимого результату, як би це парадоксально не звучало, – також результат.

Якщо коротко підбити головні підсумки візиту, то їх можна звести до трьох пунктів:

1. США чітко показали, що розмова переходить у виключно прагматичне русло: окреслюється коло інтересів в економіці та безпекових факторах і нам пропонують величезні можливі кредити під американські товари. Нічого нового – так виходила з кризи Європа та Японія після Другої світової, а американці на цьому заробили, тому я б утримався від аж надто категоричних криків про зраду – все залежить від уміння переговорників розставляти акценти і відстоювати свою еліту.

2. США окремо виділяє Національне антикорупційне бюро і Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, як ключові для себе органи. Ефективність не важлива – важлива так звана незалежність, але виключно від Офісу президента. Зрештою, нічого нового тут немає. НАБУ і САП – це контроль на елітами.

За "Північним потоком-2" не послідують наступні поступки Кремлю

3. Джо Байден у своєму вступному слові, не очікуючи запрошення Зеленського, окремо наголосив на тому, що хоче приїхати в Київ. У перекладі з дипломатичної, він дав посил нашим проамериканським елітам та істеблішменту в США, що не збирається кидати Україну і просто так приймати рішення про "вихід з України" не буде. Цей посил направлений перш за все всередину еліт США, що за "Північним потоком-2" не послідують наступні поступки Кремлю.

А тепер давайте по всім цим пунктам пройдемося більш детально. Почати говорити про підсумки візиту потрібно зі статусу візиту. Це був просто робочий візит. США свідомо опустили рівень цього візиту до найнижчого можливого. Під час таких поїздок не відбувається проривів і не підписують вікопомні документи. Тому від початку нам показали, що це візит-знайомство, де відбудеться чітке розставляння крапок над "і", що і сталося за закритими дверима на зустрічі Байден-Зеленський тет-а-тет.

Окремо треба також зупинитися на доволі слабкій підготовці української сторони до цього візиту. Можна звичайно говорити про те, чи потрібно було зустрітися з керівником Міжнародного валютного фонду чи ще з кимось, але я хотів би окремо сказати про інше: проєкт презентації українських інвестпроєктів на $277 млрд виявився провальним. Презентувати подібні речі в аудиторії, де немає жодного серйозного представника бізнесу – це не просто абсурд, а відлякування потенційного інвестора. А, по-друге, презентувати інвестпроєкти, не маючи спеціально створеного не те, що сайту, а навіть відкритої сторінки на сайті Кабміну – це голос в нікуди. Якщо ми погуглимо ці інвестпроєкти, то не знайдемо жодного посилання.

Проєкт презентації українських інвестпроєктів на $277 млрд виявився провальним

Тепер щодо тих посилів, які дали нам США, підписавши меморандумів на кілька десятків мільярдів доларів. Нам простою і доступною мовою сказали: ось гроші на які ви можете закупити американські товари. Далі в наших широтах почнеться дискусія на тему "це перетворення України на колонію США, бо додана вартість залишиться за океаном, а контроль над країною зосередиться в проамериканському НАБУ", або ж про те, "як це здорово, що нам дадуть товари для енергетики та оборони і у нас буде щастя на віки". Правда, як і завжди, лежить посередині і залежить від цілого ряду факторів, включно з умінням наших переговорників.

Простий приклад: п'ять нових атомних реакторів на $25 млрд. Чи цей контракт потрібен нам? Безумовно так. Але чи цей контракт є один з найкращих шансів для Westinghouse уникнути фінансового краху? Це також правда, адже компанія знаходиться в кризовій фінансовій ситуації. І по кожному з підписаних меморандумів ми можемо знайти такі амбівалентності.

Паралельно можна було б почати міняти правила гри на більш прийнятні і не такі страшні для інвестора

Одним словом, нам сказали в Вашингтоні: у вас є вікно можливостей. Ні, ви не отримаєте нічого на шару, ми проконтролюємо кожну копійку, але це дасть вам можливість модернізувати певні галузі під дуже низькі проценти. У нас є два варіанти. Можемо сказати, що ми так дешево не продаємося і продовжувати жити, як живемо. Або ж зібрати ключових політичних гравців країни, провести розумну дискусію в суспільстві і визначити чи хочемо ми такої модернізації. Паралельно можна було б почати міняти правила гри на більш прийнятні і не такі страшні для інвестора.

Насправді, за всю історію україно-американських стосунків США не робили нам такої пропозиції. Головне питання, чи зможемо ми правильно її оцінити. Потім вирішити, під що потрібні нам кредити (під які неіснуючі у нас технології) і потім правильно провести переговори. Це довгий процес – не менше кількох років до моменту, коли ми побачимо якісь перші мізерні результати. Або, якщо перекласти це на мову виборів – вже після виборів 2024 року. І це є головною перешкодою на сьогодні. У цій історії просто не існує швидких рішень win-win.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Володимир Гевко Маркетолог
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"
Браян Вітмор Cтарший науковий співробітник Atlantic Council