Про релігійну освіту в школі. У мене змішані відчуття. Поясню, чому

Є дві червоні лінії

Прочитав ухвалену кілька днів тому угоду про співпрацю між Міністерством освіти і науки та Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій.

Вже бачив обурення, що це відверте "мракобісся" (до речі, слово з церковного ужитку, яке до церкви почали застосовувати більшовики). Бачив і голоси на захист цієї угоди.

А в мене відчуття змішані. Поясню, чому.

Почати, напевно, потрібно з коментаря до статті 35 Конституції України: "Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова."

Що означає оце "школа відокремлена від церкви"? Тобто, представників будь-якої церкви не можна допускати на територію будь-якої школи (навіть приватної)? Звісно, ні. Це абсурд.

Тобто, школа мусить в усьому цуратися церков, не згадувати про них і всіляко робити вигляд, що "для школи їх не існує"? Звісно, ні. Це також абсурд.

Тобто, представники будь-якої церкви не можуть брати учать у навчальному процесі в будь-якій школі? Звісно, також ні. Це залежить від того, в якій саме школі, в якій саме частині навчального процесу, і яку саме участь.

Насправді формула "школа відокремлена від церкви" є похідною від засадничого принципу "відокремлення церкви від держави", який обстоював ще Джон Локк, а згодом афористично сформулював Томас Джефферсон.

Але цей засадничий принцип, безумовно, не означає, що церкви є такою собі "державою в державі" й не підкоряються законам цієї держави - а держава, зі свого боку, не має жодних контактів з церквами. Тут може і має бути співпраця, але - не підпорядкування одної сторони іншій.

Те саме стосується і відокремлення школи від церкви. Це відокремлення означає, що в державі, яка не має офіційної державної релігії (а такою є і Україна), школа як забезпечуваний державою суспільний інститут не може піддаватися впливу церкви як ціле. Натомість вплив церкви на школу цілком можливий локально - на взаємно добровільних засадах.

До речі, саме таке прочитання цього формулювання підказує наступне речення статті 35 Конституції: "Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова."

А в добровільному порядку - тобто, локально - громадяни і групи громадян можуть визнавати будь-яку релігію за власним бажанням.

Отже, чи можуть школярі на уроках обговорювати релігію та церкви? Можуть і мають. Хай би то було в курсі "основ релігієзнавства", або в інтегрованому курсі "історії та культури" тощо.

Чи може школа запрошувати для такого обговорення представників церков?

Цілком може. Звісно, на порівняльній основі - тобто, якщо йдеться про "представників церков" саме у множині. Різних представників різних церков. Хай подискутують зі школярами, а принагідно (заочно чи очно) - також і між собою.

А ось тепер пора провести першу червону лінію.

Чи може школа організовувати для школярів заняття, наприклад, із Закону Божого? Так, може. У тому числі державна. Але - не в обов'язковому порядку. Виключно для бажаючих - якщо такі є. В молодшій та середній школі - зі згоди й на прохання батьків окремих дітей. У старшій школі - зі згоди й на прохання батьків та самих школярів.

Тепер проведімо другу червону лінію.

Чи може держава впровадити в навчальний процес для всіх школярів без винятку елементи релігійного виховання та прищеплення релігійних цінностей? Ні. В жодному разі ні. Бо це якраз і буде порушенням статті 35 Конституції.

І ось тепер, нарешті, звернімося напряму до згаданої на початку угоди про співпрацю:

"1.1.Сторони погоджуються щодо необхідності подальшого сприяння викладанню курсів морального спрямування у закладах загальної середньої освіти..."

Якщо це означає - прищеплення всім дітям моралі в її церковному тлумаченні, то це порушення статті 35. Моральне виховання в школі може і має бути, але як загальнообов'язкове воно має бути церковно і релігійно нейтральним. За бажанням - можна більше. Але виключно за бажанням, і не школи чи держави, а батьків та учнів.

"1.2.Сторони визнають важливість співпраці у справі проходження ліцензування освітньої діяльності закладів вищої духовної освіти... забезпечення рівності громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії."

Я двома руками за. Все правильно сказано.

"1.3.Сторони визнають важливість подальшої співпраці у розвитку приватних закладів дошкільної та загальної середньої освіти...".

Абсолютно правильний крок. Включно з приватними школами, організаторами яких є церковні громади (я в такій був у Нідерландах у 1993 році). Аби лише вони забезпечували державні вимоги щодо освіти. І що завгодно понад це, якщо це робиться без примусу для учасників навчального процесу.

"1.4. Сторони співпрацюватимуть з метою забезпечення належної освіти неповнолітніх дітей, які перебувають у закладах пенітенціарної системи."

От не знаю, що саме тут сторони розуміють під "належною освітою". Пункт сформульовано неясно.

"1.5. У контексті захисту та реалізації конституційних прав людини і громадянина та недопущення дискримінаційних проявів в освітній системі України, сторони погоджуються на співпрацю задля недопущення закладення у навчальну літературу та навчальні програми положень, що суперечать традиційним сімейним цінностям українського народу, несуть загрозу знецінення інституту сім'ї, материнства і батьківства та позбавляють сім'ю, відповідальне материнство і батьківство значення виховного ідеалу."

Оце найгірше, що є в угоді. Хоча, звісно, церкви мають повне право обстоювати те, що вони вважають "традиційними сімейними цінностями українського народу". Що вони і МОН разом не мають права робити - так це нав'язувати позицію церков у цьому питанні як обов'язкову для школи як суспільного інституту в цілому. Це пряме порушення статті 35 Конституції.

Навпаки, в навчальній літературі та навчальних програмах мусять розглядатися і, наприклад, сучасні західні практики легалізації "нетрадиційних сімей", і також критичне ставлення церков (в Україні всіх, на Заході не всіх) до цих практик. Все одно діти знають про перше - тому краще, якщо школа не буде, з підказки церков, заплющувати на це очі, а винесе ці питання на відверте обговорення зі школярами, на засадах відкритого "ринку ідей". Цілком можливо - за участі представників церков, якщо батьки та учні в конкретній школі цього забажають.

"1.6. Сторони погоджуються, що важливим механізмом для забезпечення співпраці між Міністерством освіти і науки України та Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій є утворена при МОН... Громадська рада з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями."

Йой, най буде. Співпраця - це добре. Поки вона не доходить до вето церков з приводу того, які "положення" мають, а які не мають бути включені в загальнообов'язкову навчальну програму.

Оригінал