Безоплатна приватизація земель гальмує сільський розвиток і руйнує довкілля

Черговим засіб збагачення не громад, а агрохолдингів

Майже 30 років в Україні триває земельна реформа. Нині в громадян з'явилася цікава можливість під назвою "безоплатна приватизація землі". Це має допомогти їм отримати 2 га сільськогосподарської землі для особистого користування, як передбачено Земельним кодексом. Для громад це можливість наповнити місцевий бюджет. Покинуті землі можна передати в користування чи приватну власність і отримати з них податки. Та чи позитивно це відгукується на житті громад та екологічній ситуації?

На початку 2018 року Кабінет міністрів прийняв рішення про передачу земель державної власності у комунальну новоствореним громадам, щоб надати їм більше фінансової незалежності. А нещодавно у силу вступив закон №2194, згідно з яким громади отримають сільськогосподарські та іншого призначення землі і за межами населених пунктів громади.

Рішення про надання землі у власність приймають місцеві органи влади. Вони вражають корупційністю. Адже вільної землі для приватизації залишилося мало, а охочих - багато.

За 2018-2020 роки новостворені об'єднані територіальні громади отримали близько 4 млн га землі. Здебільшого це були сільськогосподарські землі, які не обробляли понад 10 або й 20 років. На цих землях почали з'являтися самосійні ліси, а у деяких громадах – пасовища для худоби жителів сіл. Однак часто офіційно не було задокументовано, що це саме ліс чи пасовище — юридично ці землі залишалися сільськогосподарськими.

Одразу після отримання таких земель у комунальну власність громади почали думати над тим, як отримати з них кошти до бюджету. Для цього можна передати землі або в оренду місцевому агровиробнику (в ідеалі – малому фермеру), або громадянам у рамках безоплатної приватизації і наповнювати бюджет податками з цієї землі.

Однією з громад, які отримали землю, стала Стеблівська об'єднана територіальна громада у Черкаській області. Їй перейшло близько 1000 га землі у 2018-2020 роках, відповідно до постанов Кабміну. Ця земля розосереджена між 14 селами, що входять до складу громади.

В одному з сіл ОТГ ще задовго до реформи децентралізації тодішня влада прийняла рішення про те, що два поля мають бути у користуванні людей, які мають вдома худобу. Тож впродовж 20 років там випасали корів, збирали печериці, суниці тощо.

Проте у 2018 році вони стали комунальною власністю, наступного року їх безоплатно приватизували кілька працівників місцевого агрохолдингу, які передали її в оренду холдингу "Панда". Підприємство належить ексрегіоналу Геннадію Бобову та спеціалізується на виробництві цукру.

У підсумку люди, які користувалися цим полем, втратили можливість випасати там худобу – поле розорали.

Цей випадок не поодинокий і демонструє, що попри хороший намір – надати більше можливостей людям отримати землю в користування – безоплатна приватизація може стати черговим засобом збагачення не громад, а агрохолдингів та їхніх власників.

Отже, механізм, покликаний підтримати громади, на ділі може їм лише зашкодити. Йдеться також і про економічні втрати. У разі передачі землі у приватну власність, громада більше не може претендувати на надходження до бюджету від оренди – лише на податки. Оренда гектара землі, наприклад, в Черкаській області може принести в середньому 3700 грн на рік. Тоді як приватна земельна ділянка, наприклад моя, яка знаходиться у Черкаській області, дасть бюджету громади всього 337 грн земельного податку (1% від нормативно-грошової оцінки для с/г угідь) та 60% від податку на доходи фізичних осіб – близько 585 грн. Тобто бюджет недоотримує 2 778 грн – більше половини мінімальної платні, яку можна було б виплатити вчителю чи лікарці.

Через приватизацію жителі громади фактично втрачають доступ до земельного ресурсу для підтримання діяльності своїх господарств, які є основою їх доходу та добробуту. Адже, як вже зазначалося, багато формально сільськогосподарських земель давно використовуються як пасовища, місця збору грибів та ягід чи навіть ліси. Зникнення можливості випасати худобу на доступних полях змушує людей залишати тварин вдома, а згодом і позбуватися їх взагалі, бо на присадибній ділянці важко утримувати велику тварину.

Тож коли "приватизація" відбувається на користь великих агрохолдингів, місцеві мешканці взагалі не отримують від цього ніяких вигод. Навпаки – вони можуть отримати ще й додаткову шкоду для довкілля. Особливо коли йдеться про давно покинуті землі.

Розорювання призводить до втрати всього біорізноманіття, яке формувалося тут роками. Разом з тим в атмосферу вивільняються десятки тисяч тон парникових газів (вуглекислого газу, метану тощо), які підсилюють зміну клімату. В Україні 55% території – це рілля, що становить 33,2 млн га. За цим показником Україна посідає перше місце у світі. Через її розорювання вже зараз в атмосферу потрапляє 40 млн т вуглецю щорічно. Більше ріллі означатиме більше викидів.

До всього цього додається внесення мінеральних добрив та пестицидів, які можуть забруднювати водойми та джерела питної води.

Верховній Раді необхідно прийняти рішення про скасування механізму безоплатної приватизації земель с/г призначення. Отримана громадами земля у комунальну власність має залишатися у комунальній власності та приносити користь усій громаді.

Частину отриманих у комунальну власність землі краще передати у користування жителям громади, де вони зможуть випасати свою худобу, збирати ягоди, гриби та просто відпочивати.

Також варто вимагати прийняття законопроєкту №3091, який передбачає реформу системи державного екологічного контролю. Реформа має забезпечити ефективний контроль за користуванням природними ресурсами, у тому числі земельними, на різних рівнях: від національного до громади.

Ще одним важливим документом, який може врятувати біорізноманіття та екосистеми, є законопроєкт №4461 "Про території Смарагдової мережі". На територіях громад все ще є ділянки, які важливі з погляду захисту довкілля. Їх варто зберегти. Потенційно вони зможуть принести більше прибутків громаді, ніж рослинництво.

Уряду та відповідальним міністерствам необхідно інтенсивніше працювати над обізнаністю керівництва громад щодо сталого управління природними ресурсами. Лише в синергії цих двох гілок влади вдасться досягти сталого розвитку всієї країни та сільських територій зокрема.

Михайло Амосов, для Gazeta.ua