У політику треба повернути мораль. Інакше ми приречені залишатися сталіністами

Нам як ніколи потрібні тривкі та справедливі правила гри замість управління країною в ручному режимі

За іронією долі, ті хто більше всіх волав про декомунізацію України, наразі неймовірно нагадують вірних сталіністів після ХХ з'їзду КПРС.

Тоді "вірні ленінці" також не могли повірити навіть у верхівку айсбергу тої жахливої правди, яку Хрущов наважився озвучити на з'їзді партії три роки по смерті "вождя народів". Молотов напередодні ХХ з'їзду після заслуховування на Президії ЦК КПРС доповіді "комісії Поспелова" виступав проти засудження кривавого генсека: "Тридцать лет партия жила и работала под руководством Сталина, осуществила индустриализацию страны, одержала победу в войне и вышла после ее окончания великой державой".

І це досі головні аргументи сталіністів. Індустріалізація відбулась? Відбулась. Електрифікація всієї країни стала доконаним фактом? Стала. Велику війну СРСР виграв? Виграв (хоча її так само виграли США та Велика Британія). Ядерною державою СРСР за Сталіна став? Став. Врешті-решт саме за Джугашвілі Радянський Союз перетворився на наддержаву, яка була центром тяжіння для десятків інших країн, що ставали "на соціалістичний шлях розвитку". Заперечувати ці факти – це заперечувати історію.

Для сталінізму люди були лише дровами, які природно кидати в топку паротягу, що мчав країну до світлого майбутнього

Сталіну важко закинути брак звершень. Навіть найефективніша українізація України за весь час існування модерної української нації відбулась саме за сталінських часів. Смертний гріх сталінізму не в імпотентності. Він у тотальній аморальності та антилюдяності сталінського режиму, яка найбільш чітко сформульована у рефрені відомої радянської пісні на слова Булата Окуджави: "Мы за ценой не постоим". Для сталінізму люди були лише дровами, які природно кидати в топку паротягу, що мчав країну до світлого майбутнього. Не даремно вождю народів приписують парафраз з "Червоного обеліску" Ремарка: "Смерть однієї людини – трагедія, смерть мільйонів – статистика".

Для вірних ленінців мета виправдовувала будь-які засоби. Будь-які! Коли Ленін одного разу почув про мораль у політиці, він здивовано поворухнув бровами й зауважив: "Моралі в політиці не існує, в політиці є лише доцільність". Цей принцип був настільки зведений комуністами в абсолют, що про мету вони часто-густо забували. Залишалась сама доцільність. Хоча справжньою метою тирана було утримання влади, бо він не лише чудово знав, а й активно практикував принцип Vae victis – горе переможеним...

Звичайно масштаб особистості Сталіна і Порошенка важко порівняти. Як і їхні злочини проти власного народа. Але логіка виправдання мерзотних вчинків свого вождя у вірних порошенківців така сама, як і у вірних сталіністів: проте армію відродив, Путіна зупинив, безвіз підписав...

Нагадаю, що за Сталіна був не тільки Голодомор та Розстріляне відродження, а й український культурний ренесанс, перший академічний словник української мови, розщеплення атому в Українському фізико-технічному інституті, об'єднання України в сучасних кордонах (окрім Криму) та входження УРСР до складу держав-засновників ООН. Що аж ніяк не виправдовує жахливих злочинів сталінізму.

Так само безвіз, томос, децентралізація та топографічна декомунізація, які відбулись за правління Порошенка, аж ніяк не виправдовують здачі Гіркіну Донецька, Іловайську трагедію, таємні протоколи до Мінських угод щодо ДАПу, політичне воскресіння Медведчука чи затягування обміну заручниками заради політичного піару "нашего главного".

На жаль, ХХ зїзд КПРС не поховав сталінізм. Ми бачимо його реінкарнацію в сучасній Росії. Ми бачимо людей, які поводяться як вірні сталіністи, в Україні. Тільки у них замість "вождя народів" свій "сивочолий гетьман", що виглядає як дрібний злодюжка на тлі кривавого кремлівського тирана.

У президента Володимира Зеленського є фантастична перевага перед Микитою Хрущовим

Втім якщо плівки Бігуса (а точніше генерала Кондратюка) можна вважати сучасним аналогом "секретної доповіді" Хрущова на ХХ з'їзді КПРС, у президента Володимира Зеленського є фантастична перевага перед Микитою Хрущовим. За всіх своїх недоліків, шостий президент України не був співучасником злочинів п'ятого. І тому він просто зобов'язаний не обмежитись оприлюдненням "подвигів" свого попередника, а дати їм юридичну та історичну оцінку. Аби замість російського "можем повторить", в українській ментальності закарбувалось: "Ніколи знову!".

Нам як ніколи потрібні тривкі та справедливі правила гри замість управління країною в ручному режимі. Нам потрібні відкритість та прозорість влади замість плівок майора Мельниченка чи генерала Кондратюка. Нам потрібно нарешті вчитись "жить не по лжи". Навіть якщо цей вираз належить Солженіцину. Бо етика важливіша за айдентику. А етичність важливіша за ідентичність. Бо як казав наш великий земляк Борис Антоненко-Давидович, "зло, навіть під українським національним прапором, виголошене українською мовою, все ж лишається злом…"

Аби завершити епоху подвійних стандартів та тотальної брехні в українській політиці, нам потрібний свій історичний трибунал. Нам потрібний публічний суд над українським Петеном. Який, до речі, зробив для величі Франції набагато більше, аніж Порошенко – для слави України.

Бо не повернувши мораль у політику, ми приречені залишатися сталіністами. Навіть якщо проголосимо червоно-чорний прапор державним, заборонимо згадувати СРСР і перейменуємо усі вулиці на честь Степана Бандери.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"
Брайан Вітмор Cтарший науковий співробітник Atlantic Council
Іван Сидор Священник, секретар-референт Київської єпархії ПЦУ