Лещенко живе за подвійною мораллю

Говорити про нову якість політики в Україні поки не вийде

Християнство стало світовою релігією не тільки через вчинення Ісуса Христа, воскресіння якого зараз святкують українці. Воно змогло досягнути такого успіху не в останню чергу завдяки тому, як його учні та послідовники своїми вчинками і прикладом втілювали християнські ідеї та цінності у життя.

Перші апостоли та християни своїми натхненними діями та здатністю іти на особисті жертви, продемонстрували тогочасному суспільству принципово іншу етику й мораль.

Ба більше, коли хтось із прихильників християнства зраджував моральним цінностям та принципам, тогочасне суспільство демонстративно робило все, аби покарати таку людину, перетворюючи її у публічного вигнанця, якому не має місця в суспільстві.

Завдяки цьому, вони змогли переламати тодішню суспільну думку, навернувши у свою віру спершу більшість мешканців Римської імперії, а в подальшому і всього цивілізованого світу.

До чого цей приклад? Все дуже просто. Він найкраще демонструє, що тільки своїми діями, поведінкою, вчинками, вмінням давати відповіді на складні питання можна досягати успіху у побудові для суспільства нових морально-етичних цінностей, норм і правил.

І одним із ключових факторів лишається вміння суспільства реагувати на морально-етичні помилки тих діячів, які намагаються поводитись, як морально-етичні суспільні авторитети.

Ті суспільства, еліти яких були здатні на подібні акти власної самопожертви та публічного аскетизму, досягали успіху, стаючи процвітаючими. Черчилль, Рузвельт, Де Голль, Ганді – перелік можна продовжувати до безкінечності.

На жаль, ці історії не стосуються української еліти. В Україні колосальна проблема з тим, що наша еліта на словах декларує одні цінності, а у своїх діях – іншу мораль і етику поведінки. І тут кейс Лещенка є більш ніж показовим. Він про історію людини, цінності та принципи якої і словом, і ділом деградували на наших очах за останні 15 років.

На початку кар'єри ця людина вимагала від політиків демонструвати нові стандарти етики і доброчесності. Матеріал 2005 року "Син Бога," в якому він показав, що син президента Ющенка живе за подвійною мораллю, свого часу став інформаційною бомбою. До 2013 року він постійно намагався триматись цієї парадигми, допоки не пішов у велику політику, ставши народним депутатом. У той час він позиціонував себе своєрідним апостолом, який повчав моралі та етики політиків і журналістів.

Починаючи з 2014 року, він різко змінився, розпочавши жити за подвійною мораллю. Постійні скандали то з купівлею за заниженою ціною елітної нерухомості, то звинуваченнями у проплаченій роботі на інших олігархів, у переліку яких чільне місце займають Григоришин і Пінчук.

До цих кейсів додалась поведінка його дружини, яка під час війни не соромиться регулярно їздити до Москви для виступу на концертах за досить великі гонорари.

Але найбільша проблема в цій історії навіть не в тому, що вона туди поїхала заробляти кошти, податки з яких оплатила до бюджету країни з якою Україна продовжує вести війну. Проблема в реакції Лещенка і його дружини на питання, які до нього ставить суспільство через цей візит.

Після останньої поїздки дружина демонстративно виставила фото, на якому "сечовипускає" на оточуючих. Лещенко так само "сечовипускає" розказуючи, що візит - це акція на підтримку та популяризацію української культури у світі, а ті, хто цього не розуміють, проплачені агенти Ахметова, Порошенка та інших олігархів.

Цей наратив від Лещенка - "а какая разніца" - дуже добре характеризує подвійну мораль та цінності не лише його самого. Байдуже, що в нас війна, щодня росіяни вбивають українських воїнів. Їм це не болить, коли мова іде про персональне бабло, яке може заробити сім'я Лещенків на цьому.

За такою логікою подвійної моралі, потрібно терміново давати звання Героїв України Ані Лорак, Таїсії Повалій, Лободі та іншим діячам естради, які останні роки не вилазять з Москви. Адже вони не колабораціоністи та зрадники, які виступають у країні агресора, а культурні посли України.

От саме у цій подвійні моралі і полягає найбільша проблема у цій історії.

Хоча знаєте, в дечому частково він правий. Найбільше запитань до нього справді ставлять ідеологічні противники Зеленського. Натомість його друзі з середовища, яке в Україні прийнято називати "медіаспільнота і активне громадянське суспільство" мовчать, не коментуючи ці події.

Оточення Сергія, друзі, колеги-журналісти, антикорупціонери ніяк не реагують, продовжуючи не гласно толерувати таку поведінку Лещенка. Як же можна його критикувати, коли він наш товариш, друг, одна тусовка?

Власне, така реакція відбувається не вперше. Те саме було коли Лещенко купив за дуже дивні гроші елітну квартиру в центрі Києва. Тоді цю історію його друзі та громадянське суспільство стерпіли, зробивши вигляд, що нічого не відбулось.

Відсутність моралі спрацювала тоді, працює і зараз. Хоча для мене це іспанський сором.

Звісно, мені, як політтехнологу, писати про мораль у політиці, не дуже коректно. Але повірте, людям, які багато років працюють у практичній політиці, така ситуація не може подобатись, оскільки ми бачимо, як щоденно деградує український політикум.

Варто подивитися на Велику Британію. Там розгортається величезний корупційний скандал навколо прем'єра Бориса Джонсона, який поїхав у відпустку за чийсь кошт і зробив ремонт у квартирі за дорожчі матеріали, ніж міг собі дозволити. Результат розслідування, яке ще триває, може вартувати Джонсону відставки і політичної кар'єри.

А от у Лещенка все добре. Він і далі буде у наглядовій раді Укрзалізниці, отримуючи шалену зарплату з бюджету. У той час його дружина плануватиме наступні поїздки до Москви.

І при цьому він ходитиме на канали, розказуватиме про мораль і про те, як інші політики заробляють на торгівлі з Росією. "Тому що у цих політиків це зовсім інше, ніж у його сім'ї".

Аморальність Тищенка, Лещенка, Степанова та інших людей з оточення Зеленського, які демонстративно плюють в очі українському виборцю, під мовчазну згоду громадянського суспільства, ставить українців перед іншою дилемою.

Поки в Україні буде підхід, в основі якого лежатиме принцип, що сторожові пси демократії - преса та активне громадянське суспільство - замовчуватимуть проступки друзів, критикуючи виключно опонентів, говорити про нову якість політики зарано. Бо у нашій політиці нічого не мінятиметься окрім персонажів, які дориватимуться до розпилу між собою бюджетного корита.

Віктор Таран, для Gazeta.ua