Зеленського спокушає роль диктатора. Але він не розуміє, як це працює

Питання номер один для України – хто підхопить владу, коли вона випаде з аматорських рук "95 кварталу"

Кожен революціонер апріорі не визнає легітимність чинного правопорядку. Він його атакує як несправедливий, неефективний, "прогнилий", руйнівний, антигуманний тощо. Тому будь-яка революція створює на певному етапі правовий вакуум. Коли старий правопорядок завалився, а новий ще не створено. В цей момент кожен революційний лідер постає перед дилемою: персоналізувати чи конституціоналізувати власну харизму, яка стала запорукою його перемоги.

В першому випадку ми отримуємо самодержця на кшталт Роберта Мугабе чи Пол Пота. Нові правила гри, заради встановлення яких наче й робиться революція, не встановлюються. Управління державою переходить в ручний режим. І все залежить від настрою та примх тирана.

Другий сценарій, який проф. Брюс Аккерман називає "конституціоналізацією революційної харизми" полягає у перетворенні революційної енергії у нові правила гри. Так переможці у війні за незалежність США замість коронації Вашингтона створюють конституцію США. Де Голль, повернувшись до влади у 1958 році, насамперед виносить на референдум новий основний закон. До речі, те саме робить і аятола Хоймені після перемоги Ісламської революції в Ірані: конституцію республіки схвалено на референдумі наступного року після повалення шаха.

Нові правила гри не обов'язково є добрими, гуманними чи ефективними. Принцип верховенства права (принаймні як його розуміють в Британії та США) полягає в іншому – в передбачуваності наслідків своєї поведінки та можливості планувати свої вчинки. Саме в передбачуваності була засаднича відмінність між сталінським та гітлерівським режимами. Якщо логіка нацистів була злочинною, але передбачуваною, то сталінізм був ірраціональним у своїй суті. Але наразі не про це.

Зеленський наразі схоже згадав, що на владний Олімп його виніс запит на революційні зміни в Україні. Революційні зміни – це завжди вихід за червоні прапорці законності і навіть конституційності. І він це якщо не усвідомлює, то відчуває. В рамках чинних правил гри (як офіційних, так і понятійних) йому ніколи не здолати Ахметова, Медведчука, Коломойського, Пінчука чи Порошенка, які щонайменше два десятиліття фреймили ці правила під себе. Єдиний спосіб виграти у них – вийти за червоні прапорці формально дозволеного. Що Зеленський і робить, махаючи, наче божевільний, бритвою абсолютно свавільних санкцій РНБОУ. І тут він виконує свою місію "історичного бульдозера".

Але президент залишає без відповіді головне питання: він руйнує старий геть струхнявілий та делегітимізований у очах широкого загалу лад задля того, аби на його руїнах звести новий, справедливіший, гуманніший, ефективніший та модерніший правопорядок. Чи він руйнує заради руйнування, щоби всім довести, який він крутий. Бо може в ручному режимі, без суда і слідства призначати терористів, контрабандистів та інших "ворогів народу".

Не біда, що зруйновані старі правила гри. Біда в тому, що президент не запропонував нових, прозорих і справедливих, за якими так спрагле українське суспільство. Що його непередбачуваність та ексцентричність вивела зі стану душевної рівноваги найбільш ресурсних людей в цій країні. Які чудово пам'ятають, як потакання вождистським нахилами шолудивого коротуна, який носив валізки за Анатолієм Собчаком, перетворило його на головного терориста планети. Як брак стримувань та противаг колгоспному голові Лукашенку зробив з нього тирана Європи.

Але добре було б, якщо б здоровий сон втратили в цій країні тільки олігархи. Відчуття передбачуваності втратили в цій країні майже всі. Приватні підприємці, які не розуміють, чому "Епіцентрам" можна торгувати, а "Велюру" та "Файрмонту" – приймати гучні вечірки, а їхні сім'ї приречені на зубожіння? Медики, яких кинули на війну проти Covid-19, попередньо розпилявши на "великому крадівництві" гроші, через відсутність яких ми останній місяць чи не щодоби маємо "медичний Іловайськ" в країні. А міністр в костюмі за кілька тисяч євро бреше в живі очі, що у нас все більш-менш гаразд. Військові, яким верховний головнокомандувач розповідає байки про готовність воювати з Росією, але за оборону в його адміністрації відповідає людина, піком військової кар'єри якої було командування загоном з шести бойових плавців. А по телеканалам бігає бойовий Арестович, після звільнення якого з ГУР МО (задовго до війни) весь офіцерський склад управління з радощів кілька днів пив. Науковці, якими керує міністр-плагіатор, і ряди яких на днях поповнив "кандидат наук" Ілля Кива. Посполиті, яких марить поголовно "фіскалізувати" ще один видатний "проффесор" Гетманцев і які прокидаються в холодному поту, коли їм сняться "економічно обґрунтовані" тарифи. Військові пенсіонери та ветерани, виплати яким обмежили через дірку в бюджеті. Але ця дірка чомусь ніяк не впливає на зарплати суддів, членів наглядових рад...

Схоже, на класичному революційному роздоріжжі Зеленський явно спокушається роллю диктатора, але не розуміє, як це працює. Не розуміє, що аби стати справжнім самодержцем, відосиків замало – треба мати своїх опричників та широкі суспільні групи, в інтересах яких він перерозподіляє країну. А така група наразі проглядається лише одна – "95 квартал". Але їх, навіть з усією підтанцьовкою і масовкою, надто мало, аби спертися на них у революційних перетвореннях держави. Ба більше, будь-яка революція передбачає наявність альтернативної візії країни. Правильної чи неправильної, гуманної чи антигуманної, футуристичної чи реваншистської, але візії. А не повної еклектики в голові.

На жаль, чим далі більше скидається, що правий Геннадій Корбан, який мені колись казав: "місія ЗЕлених – розчистити місце для тих, хто прийде за ними. Вони залишать по собі суцільну руїну". І тому питанням номер один для України стає, хто підхопить владу, коли вона випаде з аматорських рук "95 кварталу". І що наступники робитимуть з правовим вакуумом (чи якщо завгодно руїною), який дістанеться їм у спадок: впроваджуватимуть з усією революційною енергією нові правила гри чи таки спробують за зразком Орбана чи Лукашенка перетворити Україну на маленьку автократію, надто залежну від конкретного лідера.

Оригінал