У Кремлі занепокоїлися міжнародним резонансом, який можуть викликати зустрічі на рівні "Кримської платформи"

Заяву Марії Захарової про те, що Росія сприймає стратегію деокупації Криму, прийняту РНБО України, а також ініціативу "Кримська платформа" як "загрозу" і "посягання на територіальну цілісність РФ", не слід розглядати виключно як фігуру мови, прагнення справити враження на російську аудиторію. Думаю, слова Захарової — свідчення того, що в Москві дійсно занепокоїлися можливим міжнародним резонансом, який можуть викликати зустрічі на рівні "Кримської платформи", і демонстрацією великої кількості країн — тепер уже не тільки на рівні ООН, — що не визнають включення Криму і Севастополя до складу Російської Федерації, - пише Віталій Портников для "Крим.Реалії".

І в Москві вирішили перейти від ігнорування до залякування. Ще недавно російські офіційні особи, починаючи з президента Росії Володимира Путіна, стверджували, що "питання Криму закрите", і не звертали уваги ні на відповідні заяви Генеральної асамблеї ООН, ні на виступи західних політиків, які нагадували, що цивілізований світ ніколи не визнає анексії Криму і Севастополя. Це була ніби константа світової політики— анексія не визнається, а Росія вважає Крим частиною своєї території і не реагує на іншу точку зору.

Але тепер, схоже, тон змінився. Тепер заяви про те, що Крим і Севастополь не є частиною Російської Федерації, в Москві стали сприймати як зазіхання на територіальну цілісність країни. А від таких заяв до конкретних дій — ну буквально, думаю, один крок. Можна порушувати кримінальні справи проти окремих політиків, громадських діячів, журналістів, які ставлять під сумнів територіальну приналежність Криму Росії. Можна викликати в російський МЗС голів дипломатичних представництв країн, які ставлять під сумнів "російський" статус Криму. Можна вводити проти таких країн економічні санкції, наприклад. Адже брати участь у "Кримській платформі" можуть захотіти зовсім різні країни, аж ніяк не тільки західні. І готовність Москви відповідати, зокрема й за допомогою економічного тиску, може їх зупинити.

Це не нова тактика в світовій політиці. Після Другої світової війни більшість країн світу продовжувала визнавати як законний уряд Китайської Республіки той, що втік на острів Тайвань. Комуністичний Китай розгорнув проти цього уряду справжню дипломатичну війну і, врешті-решт, добився успіху. Зараз країн, які визнають уряд на Тайвані як уряд Китаю, майже не залишилося — і за кожне таке визнання Тайвань змушений платити щедрою економічною допомогою. Але у випадку з "двома Китаями" мова йде хоча б про визнання фактичного стану справ. А ось у випадку з кампанією, яку розгорнула Сербія проти дипломатичного визнання Республіки Косово, йдеться про територію, яку Сербія не контролює (і, схоже, не збирається контролювати) і яку визнали як незалежну державу десятки країн світу. Проте Бєлграду в ряді випадків вдалося добитися вилучення рішень про визнання Косово і встановлення дипломатичних відносин з ним.

Росія цілком може піти сербським шляхом, наполягаючи, що участь у "Кримській платформі" може розцінюватися як ворожа діяльність проти Російської Федерації і її територіальної цілісності — і тим самим обмежити кількість країн, які могли б приєднатися до платформи вже на етапі ініціювання її діяльності. Ну а стратегія деокупації Криму, прийнята РНБО, думаю, цілком може стати в нагоді Кремлю, якщо постане завдання воєнних дій на півдні України — тоді Путін буде пояснювати ці дії попередженням "агресії України" і необхідністю "захистити Крим".

І в цьому теж не буде нічого нового. І сталінський Радянський Союз у Фінляндії, і гітлерівська Німеччина в Польщі, і путінська Росія в Грузії завжди "відповідали на провокації", які, впевнений, самі ж і влаштовували. Саме до такого роду реакції Україні, схоже, і слід готуватися. Зрештою, Марія Захарова Україну попередила.

Copyright © 2021 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода