Шевченко показав як грандіозне кіно минулу-майбутню Україну

Вражає його над-індивідуальність

Євген Маланюк колись дуже влучно написав: Шевченко з'явився тоді, коли більшість навколо вважали, що Україна - це минуле. Коли Гоголь створив для імперії красиву епітафію України: міф про українське казкове чи героїчне минуле, яке вже ніколи не повернеться.

Гоголь створив для імперії красиву епітафію України

І тут раптом на місце епітафії приходить абсолютно інша фігура думки і абсолютно інша емоція: емоція регенерації та палінгенесії. Шевченко був не єдиним серед свого покоління, хто цю емоцію відчув (згадати хоча б Костомарова: "Лежить Україна в могилі, але ще не вмерла"). Але Шевченко показав цю емоцію як грандіозне кіно, зробив так, щоб усі цю минулу-і-майбутню Україну побачили і відчули. У ньому вражає його над-індивідуальність: він справді дав вираження колективним болям і колективним надіям. Андрій Бондар колись геніально сказав, що Шевченко є "фольклорнішим за фольклор і народнішим за сам народ". І це так.

Шевченко поєднав немовби непоєднуване: етос воїна та етос селянина

Але є ще одна інтелектуальна революція, яку здійснив Шевченко. Він поєднав немовби непоєднуване: етос воїна та етос селянина.

Це було для тогочасної Європи майже непоєднувані речі: цей міст можна було побудувати тільки там, де велика частина вже покріпаченого селянства таки зберігали в своєму анамнезі пам'ять про козацтво, про воїнство. Де ця пам'ять збереглася радше "внизу", ніж "нагорі", серед власне аристократії. Тому українська історія така цікава для історії Європи

Для тогочасної Європи це справді було дивно: етос воїна панував у середньовіччі та ранньомодерний час; з нього народилася європейська аристократія. Це люди, які здобували статус у суспільстві своїм мечем.

Шевченко жив в іншу епоху - коли на зміну суспільству воїнів прийшло суспільство буржуа. З його абсолютно іншим етосом: не перемагати, а обмінюватися. Жити не на полі бою, а на ринку. І на цю буржуазію на п'яти наступало нове суспільство і новий етос: етос виробничий. Не перемагати, не обмінюватися, а виробляти.

Україна могла потонути в цьому зигзагу історії, пам'ятаючи лише про себе як колишню феодально-рицарську країну козаків. З власною буржуазією у нас не дуже склалося, а виробничий клас (майбутній пролетаріат) був класом знекорінених.

Шевченко (та інші його сучасники) зробили неймовірне: вони немов сплели мотузковий міст крізь епохи та поєднали колишню середньовічну воїнську культуру з мовчазною сучасною селянською культурою. Тим самим він дав цьому селянському етосу форму і сенс, а козацькому минулому - матерію сучасності.

Наших геніїв ми маємо знати і любити - але живі вони тільки тоді, коли ми з ними можемо сперечатися

У цьому велика Шевченкова сила - але також і його слабкість. Наших геніїв ми маємо знати і любити - але живі вони тільки тоді, коли ми з ними можемо сперечатися.

Шевченкові не дуже відомий дух буржуазної культури - з її "грою з позитивною сумою" та вмінням так будувати стосунки, де перемагають усі. Навряд чи у Шевченка ми можемо навчитися "діалогу" та "плюралізму". Він не може дати відповіді на всі наші питання - і це нормально.

Відповів передусім на головне питання: як жити, коли всі навколо зацікавлені, щоб у тебе це (вкотре) не вдалося. А тобі (вкотре) вдається

Але на багато з цих питань він і справді відповів. Передусім на головне: як відродитися, коли всі навколо вважають тебе мерцем. Як жити, коли всі навколо зацікавлені, щоб у тебе це (вкотре) не вдалося. А тобі (вкотре) вдається.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Кухта Керівник з політичних питань Київської школи економіки
Анастасія Дідорук Візажистка
Вадим Денисенко Виконавчий директор UIF
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії