Ми так довго боялися "цензури", що відучилися називати речі своїми іменами

Це неправда, що гроші не пахнуть

За останні роки партія Кремля вибудувала досить потужний медіахолдинг.

Напевно, багато хто з тих, хто працює на проросійських телеканалах, скажуть, що саме вони у своїй роботі дотримувалися стандартів і ніяких антиукраїнських речей не вимовляли. Але потрібно бути дуже наївним, щоб вважати, ніби сьогодні "порядок денний реваншу" зводиться до прямих закликів дружити з Москвою.

Навпаки, будь-яке медіа, яке орієнтоване на цілі Кремля, сьогодні просто торпедує проєвропейський курс. Розповідає про зовнішнє управління. Вимагає для України позаблоковості і нейтральності.

Ми так довго вчилися боятися слова "цензура", що відучилися називати речі своїми іменами. Наприклад, міркувати про те, де лежить межа між журналістикою і провокацією. Між опозиційністю і саботажем. Ми звикли до того, що в країні немає інституту репутації, що можна брати гроші у негідників і вважати себе при цьому порядною людиною.

Українське медіаполе складається з двох частин. В одній його частині — власне українські ЗМІ: ліволіберальні і праволіберальні. Провладні та опозиційні. Самоокупні та дотаційні. Ангажовані та нейтральні. Нудні та цікаві. Професійні й не дуже. Які дотримуються стандартів і які порушують їх.

А в другій його частині — майданчики, власники яких вирішують завдання деконструкції української державності. ЗМІ, які отримують гроші з Москви, або від її українських адвокатів. Там платять великі зарплати і не економлять на витратах. Вони можуть бути різними за рівнем професіоналізму, але їх власники навряд чи хочуть перемоги України в тій війні, яка почалася сім років тому.

Це й справді дуже зручно — не замислюватися про те, з чиїх рук ти береш гроші. Думати, що ти в опозиції, не помічаючи, що ти по інший бік окопів. Вважати, що не несеш відповідальність за ЗМІ, в якому працюєш. Заспокоювати себе тим, що "всі однакові". Тим більше, що люди, націлені на ідеї реваншу, готові платити на порядок більше, ніж в середньому по ринку. Хороша анестезія совісті.

До того ж завжди можна заспокоїти себе тим, що пам'ять українського суспільства — як у золотої рибки. Що кожна сторінка в трудовій книжці легко перегортається. Що гроші не пахнуть.

Так ось, це неправда. Пахнуть.

Оригінал