Поїзд дезінтеграції ЄС рушив з платформи і зупинити його неможливо

Основна причина - міграція

Не часто пишу про книги, які читаю, але про цю просто мушу. Іван Крастев, болгарський філософ, "Після Європи". Книга в форматі есе настільки потужна смачними формулюваннями і глибокими інсайдами, що зовсім по іншому відкриває сприйняття нашої "гібридної" реальності.

Крастев вважає, що поїзд дезінтеграції ЄС рушив з платформи і зупинити його неможливо. У цього багато причин, але основна причина - це міграція. Наплив мігрантів серйозно змінив політичний уклад ЄС і поклав кінець класичним партіям.

Справа в тому, що на зміну правим і лівим партіям сьогодні прийшли дві нові: партія "звідусіль" і партія "звідкись". Першу підтримують глобалізовані громадяни великих міст, які насолоджуються можливостями безвізових режимів. Другу підтримують місцеві громади, які прив'язані до місця проживання роботою, родиною тощо. Перша партія активно підтримує мігранстьку політику, друга вбачає в цьому загрозу свого існування. Власне цей поділ і приводить в кризу саму ідею ЄС і ліберальної демократії. Адже ідея ЄС - це права людини і спільний дім для всіх, тоді як партія "звідкись" воює за ідею фортеці.

Наслідком цього протистояння є криза демократії. Популісти і місцеві еліти перемагають на національних виборах. Однак, ЄС серйозно починає їх обмежувати. І для людей це стає сигналом, що Брюссель не поважає їх вибір. Фактично, як доводить кейс Греції, результати виборів не мають значення для брюссельської бюрократії, яка нав'язує свої правила гри. З іншого боку, коли ЄС не нав'язує свої правила гри: популісти втрачають рамки і топлять на всіх парах проти цінностей Союзу. Приклади Орбана і Качинського є найкращими для розуміння цієї пастки.

Цікаво Крастев пояснює роль "технократів". З приходом кризи в ряді країн у владі за підтримки ЄС ставили технократів. Наприклад, Монті в Італії, або Папаконстантину в Греції. Але незважаючи на досить успішний результат їх діяльності - вони не отримали політичної підтримки. Пояснення Крастєва полягає в тому, що вони "чужі" для свого суспільства. Як правило, технократи жили багато часу закордоном, де навчались і працювали. Для людей вони символізують еліту, яка може кинути їх в любий момент і поїхати працювати в будь-яку точку світу. Тому суспільство не сприймає їх своїми, на відміну від олігархів, які прив'язані до своїх активів.

Це чудове пояснення, чому в наших реаліях представники антикорупційних організцій, різних там посольств і міжнародних інституцій, попри всі свої зусилля не мають і не будуть мати підтримку в українців. Всі ці поїздки за кордон, фотки з Байденом й іншими - не додають жодних електоральних балів, а навпаки переконують наше суспільство у тому, що конкретні представники еліти належать до інших суспільств.

І на завершення. Дуже цікаві думки Крастева про референдуми, на фоні прийняття у нас відповідного закону. Спочатку в ЄС почали думати, що референдум - це спосіб врятувати демократію, і повернути людей. Але після трьох референдумів, які Крастев назвав: "сміливий" - зміни в Конституцію Італії, "злий" - в Голландії по угоді про асоціацію з Україною, і гидкий - в Угорщині про розміщення мігрантів. Всі ці референдуми показали серйозні проблеми, які змусили серйозно переглянути використання цього інструменту. По-перше, референдум, як правило, є полем протистояння влади і опозиції, і його результат має мало спільного з питаннями, які виносяться. По-друге, влада рідко може втілити рішення референдуму. Це може бути заблоковано на рівні ЄС, або сама ж влада може виявитись не готовою це реалізовувати на практиці. Це ще більше демотивує громадян.

Зрештою, як там 5 питань від президента? Тому не має змісту боятись недієвого інструменту.

Оригінал