Тридцять років тому Україні пощастило: тоді не було Андрія Портнова

Міг оскаржити Акт про незалежність

Фізично Андрій Портнов тоді, звісно, вже існував. Але вплив його на перебіг політичних подій був мінімальним. Чим саме займався тоді 18-річний Андрюша у рідному Луганську, достеменно невідомо. Документальних свідчень тих часів про його інтерес до чужих шапок теж не збереглося. І з цим нам усім неймовірно пощастило.

Інакше би згаданий Портнов оскаржив би у Київському окружному адміністративному суді Акт про незалежність від 24 серпня 1991-го, Всеукраїнський референдум 1 грудня того ж року, ну і ясна річ, прийняття військами присяги на вірність Україні. І не було би тоді нашої держави.

Скажете, що тоді не було ніякого окружного суду, здатного, якщо що, скасувати хоч схід сонця, хоч земне тяжіння, аби позов був поданий належним чином. І матимете рацію. Тому що йдеться не про Андрія Портнова, як фізичну особу, хоча і вона заслуговує на багато що цікаве. Мова про явище, яке уособлює собою Портнов. Міг бути хтось інший – яка різниця.

Це явище не залишилося нам у спадок від клятого комунізму. Його не принесли до нас російські агресори, афганські моджахеди, агенти ізраїльскої розвідки або чеченські кримінальні авторитети. Ми самі виростили і випестили оцих "юристів", які починали у дев'яності роки із того, що допомагали "потрібним людям" цілком законно через суд заволодіти тим чи іншим майном, земельною ділянкою, промисловим підприємством чи шахтою. Рівень клієнтів Портнова і йому подібних щораз зростав, дійшовши згодом до найвищих осіб держави.

Тепер же ці особи відчувають себе із Портновим приблизно так само, як відчувають себе ті, у кого Зеленський два роки тому танцював на корпоративах. Тепер у Портнова, а може і у Зеленського, інший замовник. Той самий, що вважає саме існування незалежної України непорозумінням. Тому нічого ще не втрачено.

Особисто я не здивуюсь, коли той самий Київський адміністративний суд винесе до 30-річчя нашої Незалежності ухвалу про те, що всі рішення української влади у 1991-му, під час проголошення державної Незалежності України, були незаконними. А значить жодної України немає, а є частина СРСР, яка нині цілком законно належить Російській Федерації - законній правонаступниці згаданого СРСР. І це рішення буде винесено за позовом Андрія Портнова.

І не кажіть, що це неможливо. Київський адміністративний суд може все. Він може оголосити незаконними і скасувати хоч закони Архімеда, хоч теорему Піфагора, хоч закон Гей-Люсакка чи Бойля-Маріотта. Про теорію Ейнштейна навіть говорити не варто.

Одне втішає – оці всі сюрреалістичні рішення можуть прийматися лише у сучасній Україні, де є Андрій Портнов. Тому, може, зробити щось із тим судом та з тим Портновим, поки не пізно? Бо тепер не 1991-й. Може, і не пощастити.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua