Української масової культури досі мало. Люди ностальгують за російською
Ми наче і рухаємося кудись, але постійно гальмуємо
Усі ці стрьомні новорічні концерти по тєліку - цілком зрозумілі. І вони ще раз показують важливість того, чим у нас завжди легковажили. Масова культура. Ось справжня ідеологічна зброя.
А яких представників української масової культури 1980-х ви знаєте? Чи 1970-х. Ну от так, щоб якщо музика, то прям модна була? Щоб слухала молодьож по всій країні на вечірках, дискотеках чи у гуртожитках, відкривши вікна? А тепер усі ці люди, але вже 50+, щоб сиділи і дивилися такі концерти, витираючи сльозу та згадуючи свої 20 рочків.
Хрін, звісно. Не було такої культури. Усе таке було лише російське - фільми, музика. Хіти лише їхні. Ну ше британське-американське, але не так масово. Наслідки цього ми бачимо до цього часу. Бо є таке поняття, як ностальгія. І ти з ним нічого не зробиш.
Навіть ніякі не ватники, а пристойні начебто люди, відчувають ностальгію, коли слухають якийсь "Міраж" або Дунаєвського. У мене є таке до російської музики 1990-х, хоч я слухала переважно європейську, американську і Територію А. І на дискотеках у школі у нас крутили нормальне, типу rhcp чи prodigy. Але де ж тобі дітися від "Руки вверх" чи "Блестящие"? В бункер? Однаково підлітки це слухали і відбиток від цього нікуди не дінеш.
Так це у 1990-ті, коли вже був хоч якийсь вибір. А раніше і його не було, бо закордонне ше пошукай, а це заняття лише для меломанів. Українського ж був мізер. Майже вся музика була зав'язана на фольклорі, від неї віяло чимось наївним, старомодним та провінційним. Навіть найбільший хіт - "Червона рута". Назви гуртів: "Смерічка", "Кобза", "Візерунки шляхів", "Дзвони".
Заборони української мови та культури не розповсюджувалися на фольклор. Щоб культура колоніальних країн асоціювалася лише з чимось народним. Ніякого сучасного і тим паче серйозного
В принципі, так було і в Російській імперії. Заборони української мови та культури не розповсюджувалися на фольклор. Щоб культура колоніальних країн асоціювалася лише з чимось народним. Ніякого сучасного і тим паче серйозного. Бо сучасне або серйозне вам зроблять у метрополії.
У Богдана Логвиненка є книжка "Saint Porno". Це інтерв'ю з порноакторкою. От вона згадує молодість і говорить про цю саму проблему. Фанатіла від російських музикантів, від українських - ні, бо вони були не модні та з архаїчними посилами.
Нині ж української масової культури продовжує бути мало, тому тинейджери та молоді люди далі присаджені на російську. Наша інтелектуально-мистецька тусовка традиційно кривиться від самої згадки про культуру масову. Піар та маркетинг не на найвищому рівні, про це і самі спеціалісти говорять. Ми наче і рухаємося кудись, та постійно гальмуємо через снобізм і бажання "виховувати смаки в народних масах". Оскільки така стратегія надзвичайно провальна, через 20-30 років чекайте на ностальгійні концерти з Морґенштерном.
