Влада належить олігархам. Є спосіб це змінити
Треба навчитися самоорганізовуватися для захисту власних політичних інтересів
Аксіома: політична влада в суспільстві належить тим, хто може організуватися, щоб взяти і втримати цю владу.
В Україні це найкраще вміють олігархи. Їх мало і їм найлегше домовитися між собою про спільні інтереси (попри їхні постійні війни між собою). Також вони мають значний владний ресурс (гроші, вплив на широкі верстви суспільства як роботодавці та власники медіа), який можуть конвертувати у видиму та приховану політичну владу.
Зменшені копії тої самої моделі маємо секторально: "медична мафія" керівників "провідних" лікарень, "освітня мафія" ректорів "провідних" університетів, "академічна мафія" керівників різних "національних академій", тощо. Все це "галузеві олігархати": членів цих "клубів" небагато, всі мають реальний вплив на певні суспільні кола і вміють домовлятися про спільне лобіювання спільних політичних інтересів.
Є також "місцеві мафії", які ефективно "контролюють" певну місцевість, так що і центральній владі (будь-якій) необхідно з ними "домовлятися". Їм також ніхто не кидає серйозний виклик, бо не менш організованих конкурентів поза межами цих вже сформованих кіл "місцевої мафії" просто немає. Все це "регіональні олігархати".
На іншому кінці політичного спектру добре можуть організовуватися хіба невеликі "групи ідеологічних інтересів" ("націоналісти", "націонал-ліберали" на кшталт Демсокири, ГО в різних галузях, як от освітні чи медичні, тощо). Але вони не мають скільки-небудь серйозного владного ресурсу (економічного, медійного, тощо), а отже і впливу на решту суспільства, щоб всерйоз претендувати на владу.
Решта політичних партій, крім названих "дрібно-ідеологічних", насправді обслуговують олігархат під гаслами "боротьби за справедливість проти олігархів". Інших заможних і організованих замовників послуг великих політичних партій в Україні немає.
Політичні партії, крім "дрібно-ідеологічних", насправді обслуговують олігархат під гаслами "боротьби за справедливість проти олігархів"
Ця картина не зміниться, поки не навчаться самоорганізовуватися на захист власних політичних інтересів широкі маси дрібніших політичних дієвців: середній та дрібний бізнес в економіці, керівники невеликих та приватних вишів в освіті, лікарі та керівники по-справжньому конкурентоспроможних лікарень в медицині, тощо. А "самоорганізовуватися на захист власних політичних інтересів" означає - активне партнерство з політичними партіями і формування власного "замовлення" на їхні послуги політичного лобіювання тих чи інших реформ.
Мораль: деолігархізація - це лише і виключно те, що я щойно описав: якісно краща самоорганізація неолігархічних верств суспільства для захисту усвідомлених ними спільних політичних інтересів. Якщо хтось називає деолігархізацією щось інше - це локшина на вуха для дурнів.
