Чому Україною правлять олігархи

Вимагаємо прозорого та відкритого конкурсу для визначення кандидатів на посаду судді КСУ

До спливу строку подання кандидатів на посаду судді Конституційного суду України за парламентською квотою залишився рівно тиждень.

Вже 10 днів триває громадянська кампанія з вимогою до парламентських груп і фракцій провести відкритий та прозорий конкурс із добору номінантів, як того вимагає ст. 148 Конституції. В рамках цієї кампанії я з колегами намагаємось привернути увагу суспільства до ролі КСУ в конституційній логіці стримувань та противаг, продемонструвати, що в Україні є достойні кандидати на цю високу посаду, а також наголосити на важливості відкритого громадського обговорення кандидатів.

З цією метою друзі запропонували народним депутатам мене як претендента на посаду судді КСУ від громадянського суспільства. Цю ініціативу підтримали такі моральні авторитети як Мирослав Маринович, мої бойові побратими-добровольці ветерани російсько-української війни Андрій Шараскін та Євген Дикий, лідери громадської думки Сергей Гайдай, Юрій Романенко, Михайло Чаплига, Володимир Дубровський, Олександр Доній, Валерій Пекар, депутати Верховної Ради VIII скликання Ігор Луценко та Юрій Бублик, головний "конфідент Сороса" в Україні Олександр Сушко, дипломат Маркіян Лубківський, представники правничої спільноти Василь Мірошниченко, Юлія Кириченко, Віталій Коломієць, Анна Тимошенко та чимало інших достойних людей.

Ця громадська ініціатива була не так висуванням Геннадія Друзенка на посаду судді КСУ (всі перелічені вище люди точно не є наївними романтиками), як демонстрація того, як можна і потрібно добирати достойних кандидатів на цю високу посаду. У фейсбуці триває справжнє відкрите обговорення моєї кандидатури. Комусь не подобається моє недостатньо радикальне ставлення до українізації культурного простору України, зокрема принцип, який я сповідую у культурній сфері "підтримка свого без стигматизації іншого", хтось вважає мене надто правим, хтось навпаки звинуватив у симпатіях до світової закуліси. Гран-прі глядацьких симпатій зірвав коментар, в якому мене назвали "порохоботом".

Попри те, що рівень обговорення залишає бажати кращого, а критики та коментатори нерідко лінувалися погуглити мою думку з того чи іншого питання, сам прецедент, який ми створили, абсолютно правильний та вкрай важливий. Суспільство має право знати якомога більше і вільно обговорювати кандидатів на таку важливу, впливову та добре оплачувану посаду як суддя КС.

На жаль, жодна з депутатських груп та фракцій наразі не прийняла виклик громадянського суспільства. Жодна не представила свого кандидата чи кандидатку на громадське обговорення і жодна не проявила інтересу до кандидата, якого висунула громадськість. Ті, хто ще півтора роки тому обіцяв народовладдя і йшов до влади під гаслами зміни порочної системи непотизму та огидної практики призначення на посади "своїх", сьогодні оглохли. Жодного фідбеку, жодної бодай формальної реакції на ініціативу громадянського суспільства. Хоча принаймні для годиться варто було б запросити "народного кандидата" на оглядини. Але напевно в кожної групи та фракції вже є "свій" кандидат чи кандидатка і між фракціями тривають підкилимні торги за принципом "ви підтримуєте нашого кандидата, а ми - ваш законопроєкт". У прив'язці до скорого ухвалення бюджету на наступний рік кулуарна кадрова політика загалом виглядає класично.

Втім цей прикрий факт пояснює, чому Україною керують олігархи, а не парламент. Бо як ми вчергове пересвідчились у нині популярній документалці "Спадкоємець", олігархи принаймні розуміють місію судів та вимоги до добору суддів. Тому арбітраж у серйозних справах вони доручають не "своїм", а авторитетним. Так, в кожного з них є набір кишенькових судів, готових виносити будь-які потрібні рішення. Але це на етапі війни. Коли війни потрібно завершувати, тоді звертаються до Кобзона чи до Високого суду Лондона. І саме суд (формальний чи неформальний, але однозначно авторитетний для всіх сторін спору) ставить крапку у серйозних розборках місцевих олігархів. Саме авторитет суду дозволяє уникнути перманентної війни всіх проти всіх. Олігархи це розуміють.

Але цієї фундаментальної вимоги до суду як авторитетного арбітра не розуміють наші політики. І тому вважають, що на Жилянську вкрай потрібно делегувати "свою" людину, а не авторитетного, незалежного та мудрого фахівця. А потім дивуються, коли запущений ними бумеранг політичної доцільності повертається і боляче б'є по потилиці, як це раз-у-раз стається з Конституційним судом.

Одне слово, Україною керують олігархи, а не політики саме тому що перші системніші, далекоглядніші та елементарно розумніші за останніх. Принаймні вони розуміють, що таке суд і якими мають бути справжні судді.

Як нагадування українським парламентарям про їхню глухоту до Vox Populi я вирішив створити на сайті Верховної Ради петицію із закликом провести відкритий та прозорий конкурс для визначення претендентів на посаду суддів КСУ за парламентською квотою.

Я не тішу себе надією, що ця петиція щось змінить у короткостроковій перспективі. Але коли наступники почнуть "доганяти" нинішніх можновладців, а КСУ радо підмахне чи то достроковий розпуск монобільшості чи то пост фактум криміналізацію минулих гріхів Зе-влади, буде нагода нагадати депутатам, що саме вони доклались до побудови гільйотини конституційного сервілізму із "на 100% своїх людей".

Долучайтесь, підписуйтесь, поширюйте – бодай зафіксуємо для історії, що альтернатива у депутатів була.

Оригінал