Правду про українську культуру замовчують, бо люди втратять віру в святі шаровари
Реальність цікавіша і більш багатоманітна
Щось мені останнім часом, як писав Григорій Савич, одно тілько не йде з ума.
От є собі люди - освічені, розумні та ерудовані. Ці люди знають, як виглядала наша минувшина; чи бодай розуміють, що наша минувшина - не зовсім садок вишневий волохатий, а щось геть відмінне від романтичних пасторальних мальовидел. Щось значно похмуріше, гірше і безпросвітніше. Вони знають, що українська культура не зводиться до розхристаної сорочки і штанів з матнею, а набагато складніша, багатша і тісно споріднена з численними європейськими відповідниками. Вони знають, що українська культура і народне мистецтво страшенно неоднорідні, що ми складаємося не лише з козаків і гуцулів, що спопуляризовані нині "типажі" взяті не з реальности, а з театральних бутафорій і лубків кінця ХІХ століття. Що українська культура, як і будь-яка інша, зав'язана на реальності, а не на таємничому егрегорі, який ми не можемо побачити чи пізнати, в який ми можемо лише сліпо вірити, заміняючи ним будь-яке знання чи розуміння. Усе це такі люди знають.
А проте заговори про те, як насправді виглядала українська культура, традиційне мистецтво чи хоч би й чорт лисий, якщо він у твоїй розповіді не в шароварах - тебе негайно назвуть московським поріддям, бо як же так, ти руйнуєш національні міти, на яких тримається наша батьківщина. Ти заважаєш людям вірити в щось просте і зручне. Байдуже, що реальність цікавіша і більш багатоманітна. Байдуже, що реальність, на відміну від мітів, неможливо дискредитувати, бо вона не зникає, коли ти перестаєш у неї вірити. Просто якщо замість віри ти пропонуєш людям щось дізнатися - ти ворог народу і всього українського. Бо пропонувати раціональне пізнання самих себе - це якийсь гріх проти українства, чи що. Якась вкрай популярна позиція: так, є об'єктивна інформація, а є байки. Інформацію ми собі знаймо, але популяризувати і розголошувати її не можна, бо тоді люди втратять віру в святі шаровари вкраїнського козацтва і ницу сполячену шляхту, саме існування котрої опонує українській ідеї.
За культуру нам пропонують прийняти комплекс меншовартості, просто відчищений від червоної фарби
І от з одного боку зрозуміло, що ці наративи родом прямісінько з СРСР - там так і виглядала публічна презентація всіх культур. У публічному просторі совок ставив знак рівности між лубком і традицією (в індивідуальному - активно гарбав артефакти та ідентичність, як і будь-яка імперія). Зрозуміло, що цей підхід - продовження радянщини, яка вимагає згодовувати людям ерзац-ідентичність із ложечки, просто замість серпа з молотом на цій ідентичності зараз тризуб. Не розумію я інше - а як саме ці люди уявляють собі самостійну українську ідентичність, позбавлену комплексу меншовартости, якщо вони пропонують нам прийняти за культуру той само комплекс меншовартости, просто відчищений від червоної фарби? Не можу збагнути, якою саме ці люди бачать самостійну українську ідентичність. І ким, що головне, для цих людей є українці. Бо з риторики виглядає, що тупою масою, патріотизм якої залежить виключно від того, чи вірить вона у згодовану неправду.
