Доки ми не навчимось карати злочинців, програватимемо всі війни
Непокаране зло завжди повертається
Дарницький народний суд Української РСР вчергове засудив Василя Стуса за антирадянську агітацію і пропаганду. І вчергове постановив, що вбивати українців - справа безкарна, яка не шкодить не лише життю та здоров'ю, але навіть діловій репутації вбивці. Саме так слід розуміти рішення про заборону книги Вахтанга Кіпіані за позовом Віктора Медвечука.
Нам ще раз продемонстрували елементарну, базову річ, яку ми чомусь досі не здатні усвідомити - і доки не усвідомимо, будемо програвати всі війни, як би героїчно не вигравали окремі бої.
Непокаране зло завжди повертається. І мститься за свій тимчасовий переляк.
Це стосується персонально вбивці Стуса, всіх інших непокараних вбивць і катів, всієї УРСР та "русского мира".
Доки ми не навчимось карати злочинців, мститись за вбитих своїх, зачищати тили від ворожого непотребу - ми програватимемо. Аж поки не втратимо все, як сто років тому.
Сьогоднішнє судилище (як і перейменування в Одесі проспекту Небесної сотні на Жукова, і всі інші прояви повзучого і чим далі нахабнішого реваншу) зайвий раз показало - мирне співіснування з ворогами України неможливе. Україна буде або нашою - українською, або їхньою - радянсько-московською. Зустрітись посередині неможливо. І на відміну від нас, вони це розуміють. Вони не жаліють, не намагаються мирно жити поруч. Вони як тільки можуть, розправляються з нами, як розправились із Василем Стусом. А ми далі жуємо соплі.
Може, хоча б сором перед пам'яттю замордованого поета нарешті змусить нас чинити з ворогами так, як це прийнято на війні, і як вони заслуговують?
