Чим відрізняються американські судді від українських

Треба кардинально міняти культуру викладання права у вузах

Мій останній допис про те, як американці тестують в Україні інституційні моделі, які ніколи не пробували в США, деякі мої читачі сприйняли як докір американській системі правосуддя. Насправді це був докір системі американської міжнародної допомоги, яка нерідко радить її отримувачам робити те, чого ніколи не робили в Америці. Намагається зарадити місцевим хворобам ліками, якими ніколи не лікували власні недуги. Складна та неефективна система антикорупційних органів, збудована під тиском Вашингтона в Україні, та хитромудрі процедури добору їхніх керівників - чудовий тому приклад.

В Америці натомість за моральні та професійні стандарти тих, кому довірено вершити правосуддя, відповідають не формальні комісії з іноземними представниками, а правнича спільнота та юридична культура, якою просякнуте американське життя. Аби мати в українських судах суддів рівня Рут Ґінзбург, потрібно не створювати чергові комісії, а кардинально міняти культуру викладання права в українських вузах. Треба, аби високі моральні стандарти та професійні якості стали неодмінною умовою юридичної кар'єри. В США можна бути лібералом чи консерватором у суддівській мантії, але не можна бути суддею-лібералом чи суддею-консерватором, залежно від того хто більше заплатить. Без радикальної зміни етосу юридичної професії скільки комісій не створюй, правосуддя в Україні вершитимуть вовки.

Оскільки про спочилу суддю Рут Ґінзбург - справді окрасу юридичної спільноти США, видатну людину та громадянку – не написав (компетентно і не дуже) тільки ледачий, я напишу про її вірогідну наступницю – Еммі Барретт. Напишу, аби продемонструвати, як можна світоглядно бути повною протилежністю судді Ґінзбург і водночас так само відповідати високим стандартам юридичної професії, які є запорукою юридичної кар'єри у Штатах.

Суддя Еммі Конні Барретт - глибоко релігійна людина та переконана католичка. На відміну від абсолютної більшості минулих та чинних членів Верховного суду США, вона не закінчувала ані Єльську, ані Гарвардську школу права. Її alma mater - найбільший католицький університет Америки - Notre Dame, розташований на півночі штату Індіана.

Еммі разом з чоловіком виховує сімох дітей. Усім наразі до 20 років. Двоє з них усиновлені. Молодший син хворіє на синдром Дауна. Знаючи про цей діагноз ще під час вагітності, суддя Барретт все одно вирішила виносити і народити дитину. Наразі, коли не у відрядженні, Еммі щоранку сама носить свого хворого сина на перший поверх дому на спині. Вона часто волонтерить у школі, де навчаються її діти, а також активно задіяна в житті рідного університету, біля якого вона досі мешкає в маленькому містечку Саут-Бенд з населенням лише 6 тисяч.

Суддя Барретт стала відомою під час призначення суддею Федерального Апеляційного суду 7-го округу, коли під час затвердження її кандиатури в Сенаті відверто визнала, що католицькі погляди лежать у підвалинах її світогляду. Можна поділяти її ставлення до абортів чи одностатевих шлюбів, які, природно, кардинально відмінні від поглядів судді Гінзбург. Але не можна відмовити Еммі у такий самій цілісності її натури, як у спочилої Рут. "Вона живе як вірить", – ця фраза судді Патріка Шліца, якою він охарактеризував суддю Барретт, не меншою мірою застосовна до спочилої судді Ґінзбург.

Символічно, що свою практику Еммі Барретт проходила у судді Антоніна Скаліа, який був лідером консервативного крила американського ВС. А кращим другом (чи радше подругою) Скаліа була лідерка ліберального крила ВС суддя Ґінзбург. Вони постійно опонували один одному у судових рішеннях, але щиро товаришували в житті. Бо мати достойного опонента, який так само як і ти дотримується найвищих стандартів професії, яку розглядає насамперед як служіння, а не як банкомат, – справді велике щастя.

Оригінал