Щоб перемогти, маємо піти шляхом, який не подобається. Іншого немає

Коли є дві активні меншості, перемагає та, яка зможе перетягнути на свій бік пасивну більшість

День Незалежності знову поставив запитання, на яке так і не знайшлося відповіді після новорічної промови президента: хто включається до української політичної нації, а хто не включається?

Скажу від себе кілька речей.

1. Будь-які спроби відкинути більшість громадян - пасивну, аполітичну - приречені на провал в умовах демократії. Тому що цих людей більшість, і якщо до них не ставитися інклюзивно, вони на наступних виборах повернуть країну назад.

2. Будь-яка спроба поставити на одну дошку антиукраїнську активну меншість та проукраїнську пасивну більшість - це політична маніпуляція. Адже ці дві категорії не мають між собою нічого спільного.

3. Моє серце на боці проукраїнської активної меншості, бо вона визначає напрямок руху. Але швидкість руху визначає проукраїнська пасивна більшість, і на це треба зважати.

4. Будь-які спроби проукраїнської активної меншості та антиукраїнської активної меншості розірвати країну навпіл - це найгірший сценарій, і переможець у ньому лише один - Путін.

5. Щоб перемагати, проукраїнській активній меншості потрібно залучати проукраїнську пасивну більшість, хоча це й не подобається. Іншого шляху немає.

6. Розмови про те, що демократія погана, а нам потрібна диктатура - це розмови від тих, хто вірить, що диктатор буде освічений, добрий і хороший, і поведе країну у правильному напрямку. Ймовірність цього вкрай низька, як доводить історія. Окрім того, диктатура в Україні неможлива, бо немає ні традиції сильної влади, ні касти служак, на яку може спертися диктатор.

7. Ще ніколи не бувало, щоб меншість перемогла більшість в умовах демократії. Я це вже говорив, але повторю знову, бо є ще багато людей, які вірять у протилежне.

8. Коли є дві активні меншості, перемагає та, яка зможе перетягнути на свій бік пасивну більшість.

Думайте.

Оригінал