Білоруси готові придушити за компліменти, що у них чисто і смачне морозиво
Їх порівнюють із жертвою аб'юзера, яка втомилася терпіти і має чітку мету позбутися його раз і назавжди
Напишу зараз страшне. Страшне, негуманне та людиноненависницьке.
Узагальнення - не дуже добра штука, вона не дає побачити реальну картину. Приміром, часто люди схильні не розібравшись винити будь-яку жертву. Як і навпаки - твердити, що жертва ніколи не відповідальна за свій стан.
Зараз я бачу дві позиції по Білорусі. Їх, звісно, значно більше, але є дві пов'язані. Часто білорусів порівнюють із жертвою аб'юзера, яка втомилася терпіти і має чітку мету позбутися його раз і назавжди. І не менш часто ця позиція викликає нерозуміння. Аргументи стандартні: в Білорусі чисто, там хороша медицина, є порядок, морозиво з молока і Лукашенко зберіг заводи всякі там і фабрики.
Я родом з маленького містечка на кордоні з Білоруссю і часто туди їздила. Там реально ахренітельне морозиво, правда. І чисто. Прям в очі кидається. От тільки знаю білорусів, які вас готові будуть придушити за ці компліменти чистоті. У них навіть погляд змінюється від однієї фрази: божечки, у вас так прибрано!
Багато коментаторів нині лиш знизують на це плечима. Придурки, мовляв. Жили собі нормально, чого вам не хватає? Набрид вам Лукашенко, хочете такого, як у нас? Зубожіння та бариг?
У мистецтві про це сказано багато, але мені найбільше подобається варіант "Над гніздом зозулі". Пацієнти психлікарні живуть собі спокійним життям. У них є ліки, їжа і телевізор. Правда, дивитися можна лиш те, що показують, самі не вибираєте. Гучність теж регулюють працівники, тому часто неможливо нормально поговорити.
Головний герой Макмерфі потрапляє туди, симулюючи божевілля, аби вкотре не потрапити до в'язниці. Але виявляється, що у цій клініці справжня диктатура на чолі зі звихнутою сестрою Ретчед. Макмерфі береться пояснити пацієнтам, що у них є права, свобода вибору і десь має бути почуття власної гідності. Але завдання це надзвичайно складне, бо усім і так непогано.
Макмерфі береться пояснити пацієнтам, що у них є права, свобода вибору і десь має бути почуття власної гідності. Але завдання це надзвичайно складне, бо усім і так непогано
У фільмі "Плем'я" головний герой опиняється у дуже жорстокому притулку для підлітків. Там він закохується у дівчину, яку змушують займатися проституцією, б'ють і вона вже вкотре робить аборт на якійсь хаті без знеболення. Вона страшно радіє, коли їй привозять якусь футболку з-за кордону, радісно йде оформлювати документи на переїзд в іншу країну, в якій теж буде секспрацівницею та робитиме кустарні аборти. Герой фільму не збирається цього терпіти, він видирає у неї документи та намагається врятувати. І отримує на горіхи від неї самої.
В "Браті" Балабанова Даніла Багров бачить, як його подругу б'є її придуркуватий бойфренд. Даніла за неї заступається, б'є бойфренда, подруга кидається на його захист. Із свіжими синцями вона затуляє коханого мужчинку, обіймає його і кричить, щоб Даніла валив звідси нафіг.
Я знаю багатьох жінок, які є жертвами абсолютно добровільно. Для них жити з аб'юзером у більш-менш нормальних умовах краще, ніж без нього, але ці умови втратити. Вони захищають свою позицію досить прагматично та переконливо. Приміром, "так, я інколи отримую стусанів, але у мене є квартира, мене раз на рік возять на відпочинок і хріновий чоловік усе ж краще, ніж ніякого". Я бачила таких жінок після розлучення. Вони справді стають більш нещасними. Якщо ви закликаєте їм допомагати та захищати - не маю і здогадки, як ви це збираєтеся робити.
Знаю і багатьох таких чоловіків. Знаю людей, які ностальгують за СРСР. Досить молодих, до речі. Бо морозиво було з молока і всі мали роботу. Були репресії і не було свободи слова? А нашо воно нам? Ну говорили б ми шо думали, і шо з того? Зараз он можна говорити - але подивіться, як ми живемо. (Причому, живуть часто дуже навіть забезпечено). Не було вільних виборів? А зараз що? Нема кого вибирати.
Журналісти звільняються, омонівці викидають свої однострої у смітники - говорять про почуття сорому, яке вже несила терпіти. І усе це - на широких, прибраних вулицях та проспектах
Гортаю білоруські телеграм-канали, там купа відео, на яких люди стоять ланцюгами, їм приносять квіти, каву. Квітки роздають силовикам і вони беруть. На камеру говорять, що не можуть більше сидіти вдома. Журналісти звільняються, омонівці викидають свої однострої у смітники - говорять про почуття сорому, яке вже несила терпіти. І усе це - на широких, прибраних вулицях та проспектах.
