Люди хочуть керувати країною, хоча не можуть навіть керувати собою

У ХХІ столітті ми опинилися в реальності, коли нам кажуть, що ми і є нашими емоціями

У Аристотеля є проста думка: той, хто не може керувати своїми пристрастями, не може керувати собою. А тим, хто не може керувати собою, будуть керувати інші.

Ця думка - основа античного елітизму. Також основа пізніших меритократичних версій демократії - від американської республіки до наполеонівської імперії.

Керування власними пристрастями, тобто поверхневими емоціями, які викликаються випадковими зовнішніми подразниками, є основою давніх методик навчання/виховання, наприклад, грецької пайдеї.

У ХІХ столітті емоції випустили на волю. У ХХІ столітті ми опинилися в реальності, коли нам кажуть, що ми і є нашими емоціями. Тобто саме тим, що ми відчуваємо зараз під впливом зовнішніх подразників. І тепер емоції керують нами, а не ми - ними. І тому governance, урядування, руйнується скрізь: і як врядування собою, і врядування іншими.

Але ми не є нашими емоціями. Ми є нашими глибинними почуттями, які тягнуться роками і не залежать від поверхонь. Ми є нашими глибинними історіями. Ми є нашими глибинними думками. Всі ці речі допомогли би нам керувати власними пристрастями, а отже врядувати собою.

Але люди цей скіл втратили. Та ще й хочуть врядувати країною. Чи цілим світом. Хоча не можуть навіть врядувати власними пристрастями. Хвилями на поверхні душі.

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал