Сексуальне насильство над дітьми: що робити, якщо біда торкнулася вас

Здорове суспільство не ховається від таких проблем, а робить все можливе, аби запобігти цьому

Є теми, про які не заведено говорити публічно. Через сором, страх стигми і наслідків оприлюднення того, що сталося. Або просто небажання визнавати, що це явище взагалі існує. Одна з них — зґвалтування чи сексуальне насильство щодо дітей.

18 червня у Львові зґвалтували 12-річного хлопчика. Батьки, за згодою дитини, вирішили надати розголосу тому, що трапилося. Передусім, аби запобігти таким злочинам у майбутньому і звернути увагу на замовчування цієї проблеми суспільством. Їхнє рішення про публічність — приклад хоробрості та чесності.

Будь-яке насильство стосовно дитини є неприпустимим, і ніхто ніколи не може очікувати, що це трапиться. Але завжди треба мати розуміння і план дій, якою б малоймовірною і нереальною ситуація не здавалася.

Як діяти у такій ситуації та що потрібно знати батькам?

- У жодному разі не можна звинувачувати дитину у тому, що сталося. Не кажіть дитині — "навіщо ти туди йшов чи йшла?" або "я тобі казав/казала цього не робити". Загалом реакція батьків на те, що дитина розповідає про насильство, дуже важлива. Від цього залежить як ефективно вона надалі зможе справитися з травмою. Підтримка, довіра до того, що дитина розповідає, співчуття — це те, що потрібне їй у цей момент.

- Потрібно звертатися до поліції та вимагати справедливого розслідування, а потім правосуддя. Батькам треба зрозуміти, що вчинене сексуальне насильство щодо дитини, — не про сором чи стигму. Це про захист дитини, суспільства та держави від кримінальних правопорушень. Тому писати заяву в поліцію є обов'язковим.

Дуже багато таких злочинів замовчується. Є різні дані, які вказують, що більше ніж половина жертв зґвалтувань не визнають, що це сталося, тому не звертаються за допомогою.

За словами матері хлопчика, після того, як вони оприлюднили інформацію про зґвалтування дитини, до них звернулося багато батьків дітей, які розповіли, що в їхніх родинах трапилося те ж саме. Це велика проблема латентної злочинності, яка реально існує в Україні.

- Діти можуть мовчати про вчинене насильство через низку причин. У випадку дитини зі Львова, хлопчик сам розповів це батькам одразу ж. Але так трапляється не завжди. Часто діти бояться повідомляти близьким про те, що сталося. Це відбувається через сором, відчуття провини, погрози людини, яка вчинила насильство або страх того, що цьому не повірять. Буває, що випадки насильства чинить хтось із близьких чи знайомих дитини. І, на жаль, таких випадків багато.

Що може свідчити про травму сексуального характеру? Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть проявляти різні емоційні та поведінкові реакції. Це, наприклад, проблеми зі сном, нічні жахи, відстороненість та замкненість, спалахи агресії, підвищена тривожність, страх залишатися наодинці з конкретною особою, сексуальні знання, мова або поведінка, які не відповідають віку дитини.

- Дуже важливо зібрати зразки біологічного матеріалу. Це волокна, волосся, слина чи сперма. Це все потрібно зберегти і звернутися по судмедекспертизу якнайшвидше. Перше бажання, яке може виникнути, це помитися, викинути речі, змити будь-що, що залишилося на тілі після насильства. Але біологічний матеріал важливий доказ у доведенні вини злочинця.

Щоб матеріал зберігся не потрібно йти в душ, приймати ванну, змінювати одяг, чистити зуби, спринцюватися. Якщо це можливо — не їсти та не ходити в туалет до того, поки судмедексперт не візьме зразки матеріалів. Це може бути дуже важко психологічно, але вкрай важливо, аби досягти справедливості.

Призначення судмедекспертизи — це процесуальна дія. Вона відбувається за постановою слідчого чи прокурора або за ухвалою слідчого-судді. Роблять це виключно судово-медичні експерти, яким доручили проведення цієї експертизи. Тобто треба мати постанову, і звертатись туди, кому призначили цю експертизу.

Проблемою в Україні залишається те, що в деяких регіонах судмедекспертизу фактично неможливо зробити в неробочий час. Тобто якщо зґвалтування трапилося на вихідних чи у п'ятницю ввечері, чекати потрібно до понеділка.

Також треба зібрати максимальну кількість речових доказів та записати ознаки людини, яка скоїла насильство.

- За змоги потрібно пройти судово-психіатричну експертизу, яку також призначають за постановою чи ухвалою. Є дві мети проведення такої експертизи.

По-перше, судово-психіатричні експерти можуть з'ясувати чи є в дитини психічний розлад і чи пов'язаний він з подією, яка сталась. Висновок судово-психіатричних експертів може бути ще одним доказом того, що подія дійсно була. По-друге, це допомагає потім судово-медичним експертам з'ясувати тяжкість тілесних ушкоджень. Такі експертизи в Україні призначають доволі рідко.

- Сексуальне насильство — це травматичний досвід як для дитини, так і для її близьких. У цьому випадку обов'язково треба звертатися до фахівця з психічного здоров'я. У батьків можуть виникати побоювання, що проговорення травми може буде надто болючим для дитини, тому краще про це не говорити. Але це не так. Робота з психотерапевтом чи психологом може мінімізувати фізичні, емоційні та соціальні проблеми дитини, допоможе їй опрацювати свої почуття і страхи, пов'язані з насильством. Уникнення цього може принести більше шкоди, ніж користі.

Ще одне побоювання батьків стосується того, що дитина, переживши зґвалтування, не зможе забути про цей травматичний досвід. Цього також не варто боятися. Робота з фахівцем з психічного здоров'я разом з підтримкою батьків, близьких та друзів дитини, допомагає з часом повернутися до звичного життя.

Що можуть робити батьки, аби зменшити ризики?

Навчати дитину поняттям безпеки та здоровим кордонам тіла, заохочувати відкриту комунікацію щодо сексуальних питань. Це означає, що дитина має розуміти, що таке інтимні частини тіла, чому це особисте, які дії чи доторки до тіла є нормою, які ні, як доглядати за своїм тілом без сторонньої допомоги.

Заохочуйте дитину робити самостійні рішення стосовно свого особистого простору і фізичного контакту — вона має навчитися говорити ні, коли будь-який кордон порушено, чи вона почувається некомфортно або у небезпеці.

Пам'ятайте, що просто заборона спілкуватися з незнайомцями, не завжди працює. Багато випадків сексуального насильства чиниться людьми, яких дитина знає, чи їм довіряє. Тому не варто зосереджувати пояснення лише до того, що небезпеки можна очікувати лише від незнайомих людей.

Що може робити кожен із нас? Говорити про це та не вдавати, що такого явища не існує. Випадки сексуального насильства не зникнуть як у фільмах жахів — коли заплющуєш очі і небезпека начебто минає. Здорове суспільство не ховається від таких проблем, а робить все можливе, аби запобігти цьому та зменшити тягар стигми і травми для людей, з якими це сталося.

Оригінал