Кремль створив собі вибухонебезпечну проблему

Росія ніколи не зможе наздогнати розвинений світ

Зачиняється ціла епоха. Все стає жорсткішим і яснішим. В утиль списаний ранній путінізм, коли Росія ще намагалася бути Європою. Прийшла пора відвертості. Кремль вже не турбує те, як він виглядає. З російським постмодернізмом, який дозволяв гру в ліберальні обманки, покінчено.

Кремль вирішив конфлікт між прагненням лідера до нескінченного правління і виборами, які передбачають невизначеність. Після нинішнього волевиявлення щодо конституційних поправок майбутні вибори стають чимось зайвим. Виникає, однак, проблема: відповідальність за провали буде тепер нести Незмінний. Важка ноша!

Але головне все ж не в довічному правлінні Володимира Путіна. Головне в персоналізації російської держави, в зрощуванні держави з лідером, відхід якого в очах суспільства повинен викликати загрозу обвалу. Хіба забули: "Росія - це Путін!"

Російська держава стає функцією, придатком, інструментом правління людини, яка сьогодні переформатує Росію

Російська держава стає функцією, придатком, інструментом правління людини, яка сьогодні переформатує Росію. Як же дрібнішають на цьому тлі Трампи, Макрони і Меркелі!

Персоніфікація держави вимагає особливої ​​легітимації, відмову від якої можуть розцінити, як зраду. Кремль вирішив задачу, запозичивши у СРСР перемогу у Великій Вітчизняній війні і зробивши російського президента живим символом цієї перемоги і гарантом історичної пам'яті. Ціна побудови нової конструкції влади через повернення в минуле - відмова від руху в майбутнє. Навіть думати про бачення майбутнього виглядає, як святотатство.

Відтепер держава, яка спрямована в минуле, буде відкидати навіть часткові зміни. Інакше може виникнути "ефект Горбі". Ось він відкрив кватирку, і що почалося!

Є фактор, який не міг не підштовхнути Путіна до приватизації держави - зігнуті спини правлячого класу. Мовчазна Дума, низькопоклонисті сенатори (крім одного - В'ячеслава Мархаева), приручені олігархи і лакеї з культурної "елітки" - всі вони повинні викликати у лідера спокусу перевірити, чи є у цієї маси межа готовності терпіти приниження. Мабуть, межі він не побачив.

Звернення президента за підтримкою до народу говорить про те, що він, очевидно, еліті не довіряє. Можливо, її зневажає

Звернення президента за підтримкою до народу говорить про те, що він, очевидно, еліті не довіряє. Можливо, її зневажає. Що ж, його можна зрозуміти. Конституційне "голосування" розв'язує Путіну руки в спілкуванні з політичним класом. Путіну ніколи не було властиве прагнення його гнобити. Але хто знає, коли з'явиться потреба випустити пар. Тоді істеблішмент і стане в нагоді, щоб кинути під колеса.

Правда, з народом може статися невдача. Режим "Путін назавжди", який сьогодні шукає любові народонаселення, буде змушений примушувати його до любові. Правителі, які засиділися, зазвичай симпатій не викликають. Але у Росії великий досвід з такого примусу.

Правителі, які засиділися, зазвичай симпатій не викликають

Відмова від облуди ускладнить життя багатьом. Втрачають ґрунт конформісти, які намагалися і з владою ладити, і репутацію зберегти. Їм доведеться тепер любити владу відкрито і гучно. Якщо це не дуже приємно, доведеться кидатися і стогнати, повторюючи Калягіна: "Я розчавлений і вражений!"

Важко доведеться "еволюціоністам", які також (нехай і несвідомо) працювали на владу, переконуючи народ в здатності системи до прогресу: потрібно тільки потерпіти!

Проте незмінюваність правлячої корпорації і її лідера не вирішує питання передачі влади в міру завершення життєвого циклу керівників. При ліквідації інституційних регуляторів цей процес стає загрозою для стабільності держави і суспільства. Цементуючи владу сьогодні, Кремль створює вибухонебезпечну проблему на майбутнє.

Не забудемо і закон неминучості: легітимація нового всевладдя завжди відбувається через заперечення попереднього. Це найефективніший і швидкий спосіб завоювати любов втомленого народу. Причому, зазвичай заперечують без сентиментів і з великим піднесенням. Але ми не можемо сьогодні знати, чи буде готовий новий лідер звільнити державу від своєї опіки і відбудовувати незалежні політичні інститути. Можливо, і він скаже: "Держава - це я".

Втеча в минуле визначає подальшу долю країни. Мілітаризм, знищення особистості, як самостійного суб'єкта, робить прогрес неможливим. Надії на "прорив" і "цифровізацію" економіки розсипаються. Тільки 8% російських компаній залучені в інноваційний прогрес (в Китаї - 41%, в Туреччині - 51% і в Індії - 61%). Частка людського капіталу в національному добробуті Росії становить 46%, а в інших країнах - 70%. Можливість наздогнати розвинений світ стає нереальною. Втім, стабільність оновленої російської держави відтепер будується на відмові наздоганяти.

Тільки 8% російських компаній залучені в інноваційний прогрес

Тим часом вичерпується державницький потенціал. Путін розуміє, що його не можна заповнити через економічну міць. Звідси його ідея світопорядку на основі відродження Клубу переможців у Другій світовій війні. Словом, потрібно втягнути в минуле разом з Росією іншу світобудову. Але з якого дива Заходу і Китаю погоджуватися на другу Ялту і відмовлятися від прогресу і конкуренції? Ідея провальна ще тому, що Путін виключив з клубу Німеччину - державу, яка для Росії означає більше за всіх інших.

Були в історії випадки, коли правителі намагалися зупинити час. Іноді їм вдавалося і в підсумку гинули цілі цивілізації. Навряд чи це можливо в суспільстві, яке стало частиною глобального світу.

Але в будь-якому випадку нам всім доведеться платити за цю паузу, в яку нас загнали. Або ми самі дозволили себе загнати.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода