Українська мова змінилася після Голодомору

Тепер навіть страшно уявити назвати живого українця Ларивоном

Книжечка 1930 року. Популярно про "К.-П. лавру" - Київо-Печерську Лавру. Видана в часи большевицької окупації України.

Вкотре дивуюся багатству "дореформенної" української мови на різні сюрпризи.

Не Греція - Греччина.

Манастир - ніколи "монастир".

Розкопини - не "розкопки".

Висріблена дошка - не "посріблена".

Стінне малювання - не "настінне".

Антоній знайшов на Печерських горах печерку ... Ларивона! Тепер навіть страшно уявити назвати живого українця Ларивоном. Тіки Іларіон!

Проте послідовно й широко вживається "ф" - Феодосій, Афонський манастир, тощо. Не зловживають "хв", "п", "т", "хт" замість "ф".

Не вживається слова "коридор" щодо печерних ходів - лише вулиця: "мощі поступово переносять з могил та ставлять вздовж вулиць так, як вони стоять тепер".

Жодного разу не вживається в історичному тексті поняття "Русь" - тільки Великокняжа Київщина. Як синоним звісно.

"Київські та новгородські работорговці". Ого! За якихось 3 роки можна буде говорити лише про ординських работорговців. А Великняжа Київщина перекинеться на "Древнерусское государство".

Одне слово українська мова після Голодомору 1932-33 - не лише граматично инша. Але й стилістично і навіть семантично.

Натомість проблему повернення старих зразків зводять лише до "пляну", "ляпми", "металю" й "бриґадира". У відриві від усього корпусу відмінностей це вигляда нарочито ідіотськи.

На не забудь: Словаччина, Туреччина, Узбеччина, Греччина.

Оригінал