Якби мали, усі працівники КДБ УРСР були б звільнені

Далеко не кожен київський екскурсовод розповість туристам про те, що у приміщенні по вулиці Володимирській, де тепер знаходиться Служба безпеки України, під час німецької окупації 1941-43 років розташувалося Гестапо – таємна поліція нацистського Третього рейху, яку згодом було визнано злочинною організацією. Після відступу німців цей, з дозволу сказати, офіс, знову зайняв радянський НКВС – німецькі "колеги" залишили там усе в повному порядку, відповівши таким чином люб'язністю на люб'язність. НКВС, відступаючи, теж чомусь не підірвав і не зруйнував свій "офіс", залишивши його німцям.

Підрозділ московського КГБ (Комітету державної безпеки), який квартирував на Володимирській до 1991 року, займався приблизно тим самим, що й Гестапо у нацистській Німеччині – шукав, знаходив та карав "ворогів режиму". Українські націоналісти були головними "клієнтами" КДБ і його попередників – ВЧК та НКВС. Саме проти націоналістів, тобто прихильників незалежності України, боролися тисячі добре забезпечуваних та щедро оплачуваних співробітників КДБ УРСР разом із їхніми агентами, які були повсюди.

Що стало із українським КДБ після 1991 року, коли ми отримали омріяну незалежність? Може, "борці із націоналізмом" спішно втекли до Москви, аби уникнути відповідальності за скоєне у 1950-80-ті роки? Може, хоча б хтось із них потім поніс коли не кримінальну, то хоча би моральну відповідальність?

Не вгадали – КДБ УРСР просто перейменували у Службу безпеки України, викинувши з її назви слово "національної". Про те, що спочатку у нас була не СБУ, а СНБУ, теж вже ніхто не пригадає. А навіщо? Усі "професіонали" тоді залишились на місцях, продовжуючи отримувати вже від незалежної України зарплату та інші блага. Ветерани КДБ УРСР і тепер продовжують отримувати чималенькі пенсії, відпочиваючи у спокої та пошані!

Чому так не зробили у Німеччині? Чому там після Другої світової війни не перейменували Гестапо, залишивши на роботі усіх "професіоналів", а навпаки – розшукували їх по всьому світу, аби притягнути до відповідальності за скоєні злочини? Тому що у Німеччині, що східній, окупованій СРСР, що західній, окупованій союзниками, прагнули назавжди позбутися нацизму. Якщо там десь і прихистили якогось колишнього гестапівця, то дуже сильно це приховували. Хоча це навряд – інакше Німеччина не стала би врешті процвітаючою демократичною державою.

У нас тепер дехто дивується, коли виявляється, що наша СБУ не бачить або не хоче бачити ворогів буквально у себе під носом. І дарма – для перейменованого відділення московського КДБ (тепер ФСБ) це є абсолютно нормальним. Невже не ясно, що скоро як тридцять років ми маємо на Володимирській майже не замаскований підрозділ ФСБ? Із спільною агентурою та усім іншим? У Москві і тепер, як і колись, першими дізнаються про все, що говорять у кабінеті першого секретаря ЦК КПУ, який тепер став кабінетом президента України.

Кажете, у Харкові СБУ не помітила відвертого "сепара", який повернувся із Росії одразу ж на керівну посаду із доступом до усіх секретів (Два місяць тому начальником служби безпеки Харківського танкового заводу імені Малишева призначили Вадима Поляха. З 2014-го він жив у Росії, співпрацював з міліцією РФ. 29 травня його звільнили. - Gazeta.ua)? Не смішіть! Які секрети? Від кого? Від колег? Від справжніх, а не декоративних, на зразок Баканова, керівників? Вам що, мало прикладів обласних управлінь СБУ у Сімферополі, Донецьку та Луганську, які майже у повному складі перейшли на бік агресора? Насправді вони нікуди і не переходили. Як працювали, так і працюють, лише під іншою назвою. А ті, хто не залишився, вірогідно, отримали на це вказівку з Москви.

Якби ми мали насправді незалежну державу, а не дозволену Москвою декорацію, усі до одного працівники КДБ УРСР мали би бути звільнені. Справжня Українська держава мала би з нуля створювати органи, які би справді займалися її безпекою, а не працювали би на ворога, підгодовуючись "кришуванням" злочинного бізнесу. Немає у нас такої служби. Слід це знати і усвідомлювати. Погано це чи добре - не можу сказати. Про це краще запитати у нашого Гестапо, перепрошую, у Служби безпеки України!

Микола Несенюк, для Gazeta.ua