Гра на почутті страху – це найпростіший спосіб зірвати рейтинг

Можна довго сперечатися, де закінчується суспільна важливість матеріалу і починається етичний колапс. Його ж на пальцях не порахуєш і лінійкою не виміряєш. Це тонка крига, по якій доводиться балансувати усім журналістам, повсякчас обираючи: безпечна, але непопулярна товщина журналістських стандартів чи смачненька "рибка" на тонкому льоді.

Приміром, в одному з останніх репортажів у всеукраїнському ЗМІ показують обличчя та називають ім'я зґвалтованої поліцейськими жінки. Наче ненароком, у матеріалі розкривають і складний діагноз дитини, яку виховує жінка… Десятки ЗМІ передруковують новину, не задумуючись, що цього разу "ґвалтують" потерпілу уже морально. І не лише її одну, а усю українську аудиторію.

Ось ще один зовсім свіжий випадок. На популярному національному телеканалі аналізуються мотиви звірячого вбивства дитини, в якому підозрюють матір. Поведінку жінки, яка кидається на поліцейських та суддів, ходить голою та закривавленою, у сюжеті пояснюють… витівками нечистої сили та приходом Вальпургієвої ночі. З серйозним обличчям "експерт" коментує, що підозрюваною могли оволодіти нечисті духи, а сусіди (чия фахова думка, звісно, не піддається сумнівам) в один голос твердять про чари мертвих та неприкаяних душ…

Сумно, що аудиторія навіть не розуміє, як сильно перетнуті червоні лінії, смакуючи подробиці особистого життя постраждалих. На страхах та неосвіченості споживачів намагається грати така от "журналістика", адже це найпростіший спосіб зірвати рейтинг. Глядача підсаджують на наркотик сильних емоцій. Гра на безсиллі, страху та містичних переживаннях паралізує критичне мислення, стигматизує та провокує соціальні конфлікти.

Коли я працювала власкором одного з національних каналів, до мене звернулася жінка, яку в одному з випусків "Битви екстрасенсів" оголосили відьмою. Складно передати словами її внутрішній стан. Адже після виходу програми в ефір, всім односельцям одразу стало зрозуміло, через кого у селі почалися нещастя, приміром - не вродила городина, а чоловіки почали "ходити наліво" та пиячити. Мати з семирічним сином не знала, куди сховатися від гніву сусідів, адже цькування "відьми" в будь-яку мить могло обернутися фізичною розправою. І це сучасна Україна, а не Середньовіччя.

Серед аудиторії завжди є готові повірити хоч в чорта, хоч в відьму, хоч Вальпургієву ніч, аби тільки зняти з себе відповідальність та перекласти на когось іншого. Хоч би й на нечисту силу. Але проблема в тому, що ми не в Середньовіччі. Можна тільки уявити скільки людей, які потребують допомоги, замість того, щоб йти до лікарів – біжать до екстрасенсів та гадалок. І підказує їм "дорогу" саме така журналістика: сенсаційно-сентиментальна, озброєна інструментами, які використовували ще у Середньовіччі: нагнітання, містифікації, перебільшення, натяки, маніпуляції та загравання з аудиторією, яка любить щоб її налякали. За Страхом тупцюють Секс, Сенсації, Скандали і Смерть – п'ять "вершників" жовтої преси.

Якщо ж "мішенню" такої журналістики стає людина, яка уже має травматичний досвід, то наслідки повторної травматизації можуть бути непередбачувані. Приміром, зусилля багатьох фахівців і тривалий психосоціальний супровід зводяться нанівець, коли жертву сексуального насильства запрошують на ток-шоу, під час якого перекручують факти та "смакують" подробиці. Коли в історії ветерана ігнорують істотні факти, "підганяючи" його під редакційне завдання – і спотворюють розповідь так, що людина не впізнає себе, соромлячись виставленої напоказ "хвороби" або відчуваючи почуття провини за хизування геройством. Коли підлітка, яка намагалась накласти на себе руки, під світлом софітів змушують заново пережити те, що ледве не обірвало її життя. Але журналістику п'яти "С" зовсім не хвилює те, що відбувається з життями героїв після ефіру.

В Україні система контролю за матеріалами, які переступають межу етики, тримається на громадських об'єднаннях професійних журналістів. Комісія з журналістської етики може публічно осудити порушення журналістських стандартів та надати свої рекомендації. Якість та етичність матеріалів тримається, здебільшого, на принципах самого журналіста та внутрішній редакційній політиці. Однак, якщо спокуса сенсації буде надто великою, ніхто не гарантує, що на якомусь етапі етична стратегія не дасть тріщину. У такому випадку "потопельнику", тобто, українській аудиторії, яка може потонути у лавині неякісної та "травмонебезпечної" інформації, залишиться рятуватися самій, як Мюнхаузену, витягуючи себе за волосся. І шанси на порятунок напряму будуть залежати від здатності критично мислити, обирати якісні ЗМІ та відрізняти зерна від плевелів, що в сучасному світі називається медіаграмотністю.

Ольга Волинська, для Gazeta.ua