Лобановський створив одне велике "Динамо" – 1986 року

Інші зіркові команди зібрали його попередники

В історії київського "Динамо" було три великі команди. 1975 року – виграла Кубок Кубків та Суперкубок Європи. 1986-го – 2 травня виповнилося 34 роки від часу перемоги в Кубку Кубків. 1999 – уже українське, а не радянське, "Динамо" дійшло до півфіналу Ліги чемпіонів.

Спільне між цими команди тільки одне – тренер. Все інше відрізнялося. Ігровий почерк був різним.

Команда 1975 року була побудована декількома тренерами. До Лобановського цих гравців збирали Віктор Маслов та Олександр Севидов.

Я цю команду назвав би найяскравішою. Хоча особливого резерву не було. Лобановський міг розраховувати на 12-13 гравців. Але кожен мав найвищу індивідуальну майстерність. Гравці швидкі, мобільні, досвідченні.

Команда 1986 року була на 90 відсотків зібрана вже Лобановським. З попередньої залишився тільки Олег Блохін. Комплектація – виключно з гравців тодішньої Української РСР. Ця команда брала своє завдяки колективній грі, побудова була доведена до автоматизму. Колективний пресинг став "фішкою" команди. Плюс високий рівень дисципліни. Лобановський не любив, коли журналісти відзначали когось, наполягав, що це "команда-зірка".

Я думаю, що цій команді також варто сміливо додавати "срібло" Євро-88. Структура гри залишилася суто динамівською. Доплюсували нових гравців – Олексія Михайличенка, Геннадія Литовченка та Олега Протасова.

Команда 1999 року також не Лобановського. Її формували Йожеф Сабо, Микола Павлов, Володимир Онищенко. Я можу сказати, що Валерій Васильович приїхав із Близького Сходу іншим. Змінив як тренувальний процес, так і ставлення до футболістів. Почав більше довіряти гравцям. Зіграла на руку його легендарність. Команда сприймала ідеї Лобановського з відкритим ротом.

Лобановський відразу показав, хто у домі господар, відправивши у дубль Віктора Леоненка. Дав знати, що авторитетів не має. Хто краще тренується, той буде грати. Це швидко спрацювало, та команда дала результат.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua