Азії краще вдається впоратися із коронавірусом, ніж Європі

Гігієна і дотримання правил карантину – серед причин, з яких густонаселені країни Східної Азії змогли швидше стримати темпи зараження COVID-19

Моя знайома Сяо родом із Пекіна, вона і приїхала до США вчитись 8 років тому, говорить майже без акценту й дуже американізована. Єдину суттєву культурну різницю між нами я відчула, коли якось за звичкою спробувала привітатись обіймами (як я зазвичай із усіма подругами), - але вона трохи відхитнулась. Було очевидно, що вона до такого не звикла.

Я запитала її, як вітаються друзі у Китаї. Посміхаються, махають рукою чи шлють "повітряний поцілунок", але рідко тиснуть руки й ніколи не обіймаються чи цілуються, відповіла Сяо, - пише Марія Прус для "Голосу Америки".

Наші колумбійські сусіди – Наталія та Віктор – приїхали до США півтора роки тому. Вони гучні, веселі, класно танцюють реггетон, ходять у своїй квартирі у взутті і міцно обіймаються, коли бачать друзів будь-якої статі – і з хлопцями, і з дівчатами. Так само зазвичай роблять італійці, французи та іспанці.

Перші новини про коронавірус у Китаї Сяо та її чоловіка, теж із Пекіна, не налякали. Проте після новин про можливі перші випадки захворювання у Вашингтоні та прилеглих штатах Мериленд та Вірджинія вона однією з перших моїх знайомих різних національностей обмежила своє соціальне життя: почала працювати з дому, припинила ходити в тренажерку, в магазини й ресторани.

Тим часом, вже після того, як у світі оголосили пандемію COVID-19, а влада США закликала американців до самоізоляції, мої колумбійські друзі продовжили ходити по магазинах і зустрічатись зі своїми знайомими, зокрема, іншою колумбійською парою, що має 5-річну дитину.

Ситуація із переповненими маршрутками у Києві після закриття метро засвідчила: українці в цьому скоріше нагадують колумбійців, ніж китайців. Так само, як і італійці, французи, німці та британці, які, як могли, ігнорували карантинні обмеження влади.

Навіть враховуючи індивідуальні особливості, ігнорувати величезну культурну різницю між цими народами, а радше цивілізаціями – неможливо. Жителям країн Східної Азії – китайцям, японцям і корейцям, приписують чистоплотність і старанність, зокрема, у питанні виконання розпоряджень батьків або влади.

На мою думку, зокрема, національні риси допомогли східноазійським країнам уникнути ще більшого поширення COVID-19. Якщо дивитись на загальну кількість хворих, то Китай, безумовно, лідирує – понад 80 тисяч, але там живе 1 мільярд 433 мільйони людей (1 хворий на 18 тисяч населення). Для порівняння, у 60-мільйонній Італії – 36 тисяч випадків (1 хворий на 1.7 тисячі населення). Це більш як у 10 разів більше!

Більше того, спалах в Ухані, провінція Хубей, почався два з половиною місяці тому, а в Італії – лише місяць, тож варто проаналізувати темпи поширення.

60-мільйонну провінцію Хубей варто розглядати окремо, адже китайська влада не встигла стримати вірус в Ухані, але не допустила такого ж масового зараження в решті країни.

Можна говорити про надзвичайні можливості, що має комуністична партія Китаю, але Південна Корея та Японія мають схожу тенденцію: темпи поширення інфекції взято під контроль. На відміну від цих країн, у Західній Європі й США бачимо невтішний напрямок кривої на графіку, що свідчить про стрімке зростання кількості випадків зараження.

Рішучі заходи з боку влади – оголошення карантину, припинення транспортного сполучення, закриття кордонів, і дотримання цих правил серед населення – допомогли Китаю, Південній Кореї та Японії уповільнити швидкість зараження. Водночас, Європа та США більшою мірою зволікали. Цікаво, що Сингапур, Гонконг, Тайвань і Японія – сусіди Китаю й №2, 3, 9 і 24 у світі за густонаселеністю (на першому місці – Монако) – навіть не увійшли в десятку лідерів за кількістю підтверджених випадків.

Інша причина може бути у тому, що місцеві давно звикли жити у багатомільйонних містах, їздити у переповнених вагонах метро, тож вони виробили чіткі правила гігієни, й дотримуються їх.

Вони звикли, що бруд і бактерії можуть бути невидимі, і що якщо щось має чистий вигляд, то воно не обов'язково чисте. Вони не вірять у популярне в США "правило трьох секунд": якщо їжа впала на підлогу, треба або її помити, або викинути. Не використовують чужі речі, не носять невипраний чужий одяг, особливо, косметику чи особисті предмети. А перше, що вони роблять, коли приходять додому, - миють руки. Носять маски, якщо відчувають симптоми хвороби, або залишаються вдома.

Звісно, що жителі Східної Азії не ходять вдома у вуличному взутті, як це робить більшість американців. А ще вони не мають килимів, які накопичують бруд, щоб підлогу було легше прибирати.

Зрозуміло, що на поширення вірусу впливають низка інших факторів, зокрема, рівень розвитку медичної системи, наявність так званих "суперпоширювачів" (людей, які здатні заразити велику кількість людей).

Однак якщо на пандемію хоч якоюсь мірою можуть вплинути дії кожної окремої людини – залишитись вдома із кашлем, мити руки після користування візком у супермаркеті, відмовитись тиснути десятки рук на вечірці, – то стриманості й розважливості, а також рішучості у заходах, думаю, дійсно варто повчитись у країн Азії. А от у колумбійців однозначно краще взяти уроки танців – звісно, коли закінчиться карантин.