Президент УЄФА поводиться, як Борис Колесніков

Александру Чеферіну страшно уявити, що футбол може зупинитися на тривалий час

27 травня 2014 року донецькі "повстанці" розграбували та підпалили палац спорту "Дружба". У відповідь Борис Колесніков - власник хокейного клубу "Донбас" - виступив із публічною заявою. Він засудив дії нападників. І запевнив: хокейна арена у Донецьку буде незабаром відремонтована, аби прийняти глядачів на День Шахтаря, який того року випадав на 31 серпня.

У травні 2014-го не лише Колесніков не розумів, що насправді відбувається. Пригадую, як сам тоді дорікав йому за те, що вибрав для відкриття палацу спорту не 24 серпня - День незалежності. І цим підіграв сепаратистам. Усі ми тоді були розгублені і не уявляли, до чого може призвести подальший розвиток подій. Тепер вже уявляємо – про час повернення у Донецьк офіційного спорту нині не говорять навіть найзавзятіші оптимісти.

Саме тому під час відеозвернення президента УЄФА Александра Чеферіна, який розповів про те, що перенесення Євро-2020 на 2021 рік допоможе встигнути до кінця червня дограти національні чемпіонати та єврокубки, мені увесь час ввижався Борис Колесніков. Подібно до успішного колись донецького кондитера, керівник європейського футболу відверто видає бажане за дійсне.

Чому він це робить? Тому що страшно. Страшно уявити, що великий європейський футбол у вигляді масового видовища із обігом у сотні мільйонів євро може зупинитися на довше, ніж на місяць-два.

Насправді ж такий сценарій більш ніж вірогідний. Тому що аби поновити все так, як було раніше, слід, щоб від вірусу за два з половиною місяці остаточно вилікувались не лише усі без винятку футболісти та тренери, а й усі без винятку глядачі, що прийдуть на стадіони. Чи реально це? Відповідь очевидна. Невже цього не розуміє Александер Чеферін та очолювана ним Європейська спілка футбольних асоціацій?

Повернемось до Бориса Колеснікова. Він разом із ще кількома дуже відомими особами не без підстав вважав себе шість років тому одним із повновладних господарів Донецька. Повірити в те, що місто опиниться під владою інших людей, яких той же Колесніков досі не в стані назвати окупантами, було неможливо. Здавалося, що за місяць-другий все закінчиться і буде так, як раніше. Так само і тепер керівникам європейського футболу здається, що вони і досі правлять континентом, самочинно визначаючи хто з ким і коли має право грати у футбол.

Ніхто в УЄФА не хоче повірити, що їхня колишня влада закінчилась. Причому надовго. Тепер вже не УЄФА, а кожна країна окремо буде вирішувати коли і де дозволяти грати у футбол, маючи десь там рішення міжнародних футбольних інституцій.

Дуже хочеться помилитися, дуже хочеться повірити в те, що за місяць, нехай за два, життя взагалі і футбол як його частина, повернеться до того, що було раніше. Але досвід Колеснікова свідчить, що так навряд чи станеться.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua