Коронавірус для українців – це привіт з тоталітарного минулого

Правила гри не змінилися. Бійся, сиди тихо, приймай удари долі і може виживеш

Нема нічого такого, що Зеленський може сказати суспільству, щоб людей попустило. Вони бачили, як попередні зеленські переїжджали людей катком і це ставало проблемою тільки для родин тих, кого переїхали.

Нема нічого такого, що опозиція (чи хитро усміхнені партнери) можуть сказати Зеленському, щоб він дивився на політичний процес з відкритим забралом. В тоталітарній традиції переможеного знищують, а кілька винятків з правил в умовах ранньоукраїнського періоду не виглядають як переконливий доказ, що цього разу має бути інакше.

Нема нічого такого, що суспільство може сказати своїм політичним представникам, навіть якщо хоче, бо хор голосів ще надто незіграний, неорганізований, надто гамірний, щоб щось артикулювати.

І взагалі, для українців це не сучасний мега-поєднаний світ стукає в двері новітнім коронавірусом. Це гримаси привітів з тоталітарного минулого. Зеленський, його офіси, партія, олігархи, попутні депутатські групи, опозиція і самі виборці - всіма керує одна й та ж тривога, брак безпеки і прагнення утвердитись, щоб хоч на хвильку можна було розслабитись і не оглядатися чи хтось не підкрадається за спиною. І рубання з плеча, всі оці закриття метро, кордонів і очей перед проїздом перехрестя - вони не тільки і не стільки про готовність новообраного президента та його оточення проявити лідерські таланти, як про те, що правила гри не змінилися. "Бійся, сиди тихо, приймай удари долі і може виживеш. Хто раніше не боявся - всі полягли..."

Процес все ще не кількісний, він якісний. І тому значення матимуть меншості, спроможні на нові ідеї. Чи вірус дасть наснаги вийти за рамки? Пересилити тяжіння тяглості? Винайти нові підходи? Реконцептуалізувати проблему?

Оригінал