Росія програла Четверту світову війну

У Заходу виявився в резерві останній полк – американська deep state

Президенти США приходять і йдуть, а американська "глибинна держава", deep state, залишається. Недавній вояж Майка Помпео по російсько-китайському підчерев'ю, що викликав гнів і лють у Пекіні та Москві, був представленням цим двом чудовим містам нової зовнішньополітичної стратегії США, - пише Андрій Піонтковський для "Радіо Свобода".

20 лютого 2014 року (дата по-зрадницьки вибита на медальках "За покорение Крыма") президент Росії розв'язав світову гібридну війну проти Заходу. Метою її є реванш за поразку СРСР у холодній війні, а саме:

- встановлення військово-політичного контролю Росії як мінімум над всім пострадянським простором, а за можливості і над Центральною Європою;

- дискредитація і руйнування НАТО як безпорадної й нездатної захистити своїх членів організації;

- після завершення війни закріплення і легітимація її підсумків новою "ялтинською угодою" з ізольованими і приниженими США.

Як ідеологічний прапор війни ("русский мир") була запозичена гітлерівська концепція роз'єднаного народу, захисту співвітчизників, "відновлення історичної справедливості". Воєнна стратегія перемоги над переважаючим в усіх відношеннях противником ґрунтувалася на трьох елементах:

• концепція генерала Валерія Герасимова нелінійної гібридної війни, тобто ставка на інформаційний терор, кібертерор і фізичний терор нерегулярних підрозділів ("зелені чоловічки");

• доктрина Миколи Патрушева: Росія як ядерна держава, орієнтована на зміну статус-кво, що має політичну волю до такої зміни, може і повинна домогтися радикальних зовнішньополітичних результатів загрозою застосування або, якщо знадобиться, обмеженим застосуванням ядерної зброї;

• традиційне для правителів Росії презирство до життя своїх підданих: як зауважив Володимир Путін, "для росіян на миру і смерть красна".

У 2016 році Путін затіяв зухвалу трансатлантичну операцію з впровадження у Білий дім "партнера", ідеологічно і особистісно дозрілого для "великої ялтинської угоди". Сформована в Вашингтоні група російських агентів впливу плюс впроваджені безпосередньо до керівництва штабом кандидата в президенти дрібні прокремлівські шахраї енергійно зайнялися підготовкою недосвідченого в питаннях зовнішньої політики бізнесмена. Йому насаджували стандартні кремлівські меми — застарілість НАТО як реліктату холодної війни; необхідність відкинути всякі дрібні розбіжності з Кремлем (Україна, Прибалтика) і зосередитися на спільній боротьбі з ісламським тероризмом. Підносилася значимість Путіна як потенційного союзника США в їхньому протистоянні Китаю. We need Russians, нам без цих Russians взагалі нікуди не дітися, повторювали вони на всі голоси.

Як справедливо зауважив один з найбільш проникливих американських експертів у сфері зовнішньої політики Девід Ігнатіус, "Трамп... був досить послідовний у своїй ізоляціоністській концепції Аmerica first, що відкидає всі основні постулати, яким слідувала американська дипломатія протягом десятиліть, і, що цікаво, повторював у своїй критиці майже слово в слово російського президента Володимира Путіна". 9 листопада 2016 року в Москві не приховували свого торжества. Але в Кремлі геть не розуміли однієї важливої обставини: засмітити мізки недосвідченій у міжнародних відносинах людині і посадити її в крісло в Овальному кабінеті зовсім недостатньо для того, щоб кардинально змінити американську зовнішню політику. Тому що США — розвинена політична система з багаторівневою системою стримувань і противаг.

Опір пропутінським настроям Трампа позначився з самого початку, а його догоджальна щодо Путіна поведінка на їх першій зустрічі в Гамбурзі стала останньою краплею для американського військово-політичного істеблішменту. Поворотною для історії стала щорічна конференція з безпеки в місті Аспен 19-22 липня 2017 року. У ній традиційно брали участь в неформальній особистій якості практично всі керівники американських силових структур як колишньої, так і трампівської адміністрацій. Тон цієї конференції задав виступ щойно призначеного директором ЦРУ Майка Помпео. Вперше за три з половиною року гібридних воєнних дій Кремля абсолютно чітко прозвучали два принципових моменти: ясне розуміння цілей, методів та інструментів веденої Путіним війни і тверда рішучість зірвати його далекосяжні плани, рімейк історичної фултонівської промови Вінстона Черчилля.

Через деякий час Помпео зайняв ключову посаду державного секретаря в кабінеті Трампа. Помпео взяв на себе змістовну і багатогранну місію "смотрящего" за Трампом від deep state, роль мудрого дядька, що схвалює вірні зовнішньополітичні пориви (Китай, Ізраїль, Іран), і турботливої няньки, що підчищає дипломатичні промахи. Помпео старанно вбудовував позасистемного президента в розроблювану Пентагоном та Державним департаментом нову доктрину національної безпеки США, покликану адекватно відповісти на два одномоментних виклики: амбіції економічного гіганта Китаю і реваншистськи закомплексованої Росії.

Для США, дійсно, великим успіхом було б побачити Росію партнером і союзником у неминучому протистоянні з Китаєм. Повторити, якщо хочете, в зворотному напрямі блискучий маневр Ніксона-Кіссінджера 1970-х років, коли США зробили Китай своїм союзником у конфронтації з СРСР. Ще більшою мірою такий поворот подій відповідав би інтересам Росії. Без співпраці і союзу зі США, із Заходом в цілому, а тим більше в конфронтації з ними Росія приречена на економічне, демографічне та, як результат, політичне поглинання Китаєм.

Основні положення "Доктрини Помпео" були вперше досить повно сформульовані в документі під назвою The 2018 National Defense Strategy, підписаному тодішнім міністром оборони США Джимом Меттісом. Реалізм у квадраті — так я охарактеризував би цю доктрину, що знайшла своє відображення в ряді наступних документів і рішень у сфері військового планування: реалізм щодо намірів двох своїх опонентів, а також реалізм щодо можливостей самих США. Зникли з доктринальних документів "перезавантаження з Володимиром", G2 c Китаєм, спільна боротьба з глобальним потеплінням і міжнародним тероризмом. Залишилися дві revisionist powers, "ревізіоністські держави", що обидві, кожна по-своєму, планують організувати найбільшу геополітичну катастрофу XXI століття, вихід Заходу зі світової історії.

США сьогодні багато в чому перевершують своїх суперників, але не мають над ними такої значної військової переваги, як у 1990 роки. За цих обставин Вашингтон не може собі дозволити залучатися великими силами на другорядні регіональні конфлікти на Близькому Сході. Політичні союзи США в Європі і в Індо-Тихоокеанському регіоні і їхнє військове планування повинні бути сфокусовані на стримуванні двох суперників, що кинули їм виклик. Метою США є не конфронтація з двома ядерними державами заради конфронтації, а denial defense (ключовий термін доктрини Помпео). Він означає володіння США та їх союзниками набором засобів і інструментів, достатнім для того, щоб не дозволити Китаю здійснити операцію із захоплення Тайваню і не дозволити Росії захопити одну з прибалтійських держав або її частину.

Розглянемо докладніше, як доктрина Помпео предметно реалізується на російському напрямку.

"Парадокс Нарви", здатність Путіна одним кроком поставити весь Захід перед немислимим вибором — принизлива капітуляція і вихід зі світової історії або ядерна війна з людиною, що перебуває в іншій реальності, — обговорювався і обговорюється у багатьох світових мозкових центрах. Як розповів у інтерв'ю Бобу Вудворду колишній міністр оборони США Джим Меттіс, він став розглядати Москву як екзистенціальну загрозу США після того, як якісь Russians попередили його особисто, що вони будуть готові застосувати ядерну зброю у разі військового конфлікту з НАТО в Прибалтиці: "Не думайте, що ми поставили хрест на Естонії, Латвії та Литві після того, як НАТО відправила туди жменьку своїх солдатів".

Russians називають цей спосіб ведення війни "деескалація через ядерну ескалацію". У Кремлі і на набережній Фрунзе розрахували, що Росії необхідно своєю агресією проти однієї з держав НАТО в Прибалтиці втягнути Північноатлантичний блок в масштабне військове зіткнення, в якому той покладається на свою конвенціональну перевагу. А потім, різко підвищивши ставки до ядерного рівня, миролюбно закликати противника до припинення вогню і капітуляції. І Кремль не приховує цього плану. Ядерний шантаж — найважливіша складова частина тієї гібридної світової війни, яку Russians оголосили Заходу.

У сфері ядерних озброєнь, не дивлячись на всі свої чудові мультики, Росія не має переваги над США. Так само як і США не мають переваги над Росією. Обидві ці країни можуть знищити одна одну. У цій сфері взагалі нічого принципово за останні півстоліття не змінилося. Є тільки одна перевага у росіян, але вирішальна: їх готовність ризикнути мільйонами життів своїх і чужих громадян. Незважаючи на жорсткі декларації самітів НАТО і розміщення чотирьох натовських батальйонів у Прибалтиці і Польщі, Путін твердо переконаний, що ситий гедоністський декадентський Захід не готовий вмирати за умовну Нарву. Колективний Путін в різних своїх іпостасях на різних майданчиках відверто заявляв Заходу фактично таке: "Я збираюся виграти у вас гібридну війну і поставити вас на коліна, тому що у мене є перед вами одна вирішальна перевага. Нападаючи на вас, я готовий застосувати ядерну зброю, а ви для свого захисту — ні. Тому ви відступите і капітулюєте".

Багато хто на Заході продовжують заспокоювати себе. А може, це всього лише риторика скривдженого невротика, якого треба зрозуміти і розумними поступками за рахунок суверенітету його сусідів залучити до конструктивного обговорення дійсно найважливіших проблем безпеки людства, наприклад, глобального потепління? Так Заходу зручніше, тому що інакше йому доведеться зробити дуже серйозні і неприємні висновки.

У Пентагоні ретельно проаналізували загрозу Путіна. Висновки були представлені в квітні 2018 року в доповіді експерта з питань безпеки Метью Кронінга, колишнього відповідального службовця ЦРУ і Міністерства оборони США. Він розглядає той же класичний сценарій, яким відкрито погрожує Заходу Путін. Отже, зіткнувшись з конвенціональною перевагою колективної оборони НАТО, Москва завдає обмежений ядерний удар. У НАТО є чотири варіанти відповіді: капітуляція; продовження війни виключно конвенціональними засобами; у відповідь обмежений ядерний удар; повномасштабна ядерна війна. Кронінг рекомендує зафіксувати третій варіант як положення офіційної воєнної доктрини НАТО. Логіка цього вибору в тому, що чітко сформульована достовірна загроза відповідного ядерного удару повинна послужити інструментом стримування Москви від завдання першого ядерного удару і, отже, від агресії в Прибалтиці.

Це були рекомендації концептуального характеру 2018 року. А ось матеріальна фактура лютого 2020 року: в США створений і почав надходити на озброєння новий вид ядерної зброї, боєголовки W-76-2 малої потужності (менше 10 кілотонн) для ракет Trident II. Пентагон підтвердив факт розміщення нових ядерних боєголовок на підводних човнах, які виходять на патрулювання. "Доктрина Помпео" проти "Доктрини Патрушева".

Ядерна стратегія — це завжди психологічний поєдинок. Путін упевнений, що США здригнуться і відступлять в регіональному конфлікті в Прибалтиці, коли він стане погрожувати їм застосуванням тактичної ядерної зброї або застосує її. На цій і тільки на цій впевненості ґрунтується весь його план реваншу за поразку СРСР у холодній війні. Про це говорить вся його політика, поведінка, всі драматичні свідчення інсайдерів, що мають доступ до вершин влади. Ту ж впевненість поділяло до останнього часу ближнє коло доларових мільярдерів, що складають політбюро російської клептократії. І вони цілком позитивно ставилися до путінського плану Перемоги.

Дійсно, життя вдалося, так чому б до того ж ще не стати володарями світу? "Доктрина Помпео" і розміщення нових ядерних боєголовок малої потужності не залишають, однак, ніяких сумнівів у тому, що Сполучені Штати обов'язково відреагують, якщо Russians дійсно застосують тактичну ядерну зброю. У США тепер більш широкий вибір відповіді на ядерну ескалацію Кремля, а не лише капітуляція або взаємно гарантоване знищення. Цей психологічний механізм і називається ядерним стримуванням. Ядерна зброя (зокрема й нові американські боєголовки W-76-2) існує не для того, щоб її застосовувати, а щоб добрим словом переконувати опонента утримуватися від її застосування.

Путін і Патрушев були абсолютно переконані самі і переконали всю правлячу верхівку, що у них з'явилася унікальна можливість порушити цей принцип, одним кидком костей повернути світову історію і взяти реванш за поразку СРСР. Шанс принизити і розтоптати Захід одним зіткненням воль, показавши його розгубленість, нерішучість і безпорадність, незважаючи на всю його колосальну економічну і серйозну військову перевагу, обіцяв запаморочливі геополітичні дивіденди, але у Заходу виявився в резерві останній полк, американська deep state.

Стратегічна ситуація в парі Росія – США кардинально змінилася. Змінилася політична воля однієї зі сторін, яка усвідомила екзистенціальну загрозу і дуже чітко (концептуально і потім в металі) артикулювала свою відповідь. Як вчив Сун Цзи, без оголення меча. І, судячи з тієї невиразної метушні, яка відбувається в останні тижні в Кремлі, Верховний Правитель і його оточення, мабуть, зрозуміли, що вони програли.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода