У нас немає вибору, крім як дати відсіч або погодитися на приєднання до Росії

Тактика Кремля не нова. Її придумав не Путін

Загострення, яке ми сьогодні спостерігаємо на російсько-українському фронті - продовження тиску Кремля на українського президента Володимира Зеленського.

Точно так, як сам Зеленський і його оточення "перевіряють" на стійкість українське суспільство, висувають найсуперечливіші ініціативи, які, на думку українського президента повинні "умиротворити" Путіна, Путін перевіряє на стійкість самого Зеленського. І якщо політичні "сигнали" не доходять, переходять до силових сигналів, - пише Віталій Портников для Еspreso.tv.

Нічого нового в такій тактиці Кремля немає. І придумав її не Путін. Коли 1992 року до влади в Грузії після військового перевороту і повалення "націоналіста" Звіада Гамсахурдіа прийшов Едуард Шеварднадзе - колишній член політбюро ЦК КПРС і міністр закордонних справ СРСР, у цього досвідченого партійного чиновника не було ніяких сумнівів, що він домовиться з іншим висуванцем радянської номенклатури - президентом Росії Борисом Єльциним. Шеварднадзе просто не зрозумів, що часи змінилися і Грузинської РСР вже немає. В результаті Грузія не просто не змогла відновити контроль над Абхазією і Південною Осетією, а й пережила важку воєнну поразку і вигнання грузинів з Абхазії. 2008 року наступник Шеварднадзе Михаїл Саакашвілі не зміг правильно розшифрувати наміри тодішнього російського керівництва і Грузія пережила нову поразку, втрату територій, вигнання грузинів з Південної Осетії і знищення грузинських сіл. 2014 року Петро Порошенко міг не розуміти готовності Кремля задіяти регулярну армію на Донбасі - і в результаті ми отримали Новоазовськ, Іловайськ, Дебальцеве.

Тим часом, ситуація стає цілком очевидною, якщо дивитися на неї з Москви, а не зі столиць колишніх російських колоній. Росія хоче відновити контроль над територіями, які вона вважає втраченими. Їй не потрібен мир. Їй потрібен контроль. Тому вона буде атакувати, а не домовлятися. Атакувати, поки її не зупинять - за допомогою власної армії або західного тиску. Але домовлятися з людьми, які не сприймаються в Москві в якості повноцінних партнерів, а сприймаються як керівники бунтівних провінцій, ніхто не збирається. Хіба що на час - щоб їм не спало на думку готуватися до російського нападу. Ніяких інших цілей учасники переговорів з російської сторони не мають - лише відтягнути час, дати можливість російській армії і флоту підготуватися, а ворогам не дати можливість зміцнювати власну армію і мобілізувати власне суспільство для відсічі загарбникові. І в українців немає ніякого історичного вибору, крім як давати відсіч або погодитися на приєднання своєї країни до Росії. Навіть і не розраховуйте на щось ще.

Якщо Зеленський і його прихильники цього ще не зрозуміли, так дуже скоро зрозуміють. Питання тільки в тому, яку територію до цього моменту буде контролювати Київ і в яку кількість вбитих, поранених, нових біженців нам це розуміння обійдеться.