Борзов вже нікуди не біжить

Києвом скромно прогулюються люди, яким не було рівних у світі

Був вже досить пізній вечір. Я пригальмував, проїжджаючи вулицею Лаврською у напрямку центру Києва, побачивши людей, що переходили дорогу у напрямку парку Слави. Опасистий чоловік років сімдесяти ніжно підтримував свою тендітну супутницю приблизно того ж віку, допомагаючи їй перейти дорогу. Точніше, супроводжуючи її. Я мимоволі задивився на цю пару і лише тоді, коли ззаду вже сигналили, щоб я рушав, збагнув, що це були олімпійські чемпіони – Людмила Турищева та Валерій Борзов.

Молодим читачам ці імена, можливо, нічого не скажуть. Хіба що я скажу, що бігун-спринтер Валерій Борзов півстоліття тому був крутіший за Усейна Болта, а гімнастка Людмила Турищева – найгарнішою спортсменкою планети. І це буде правда! Правдою буде і те, що вони були не випадковими чемпіонами, як це часом буває, а насправді – беззаперечно найсильнішими на планеті. Валерій - у бігу на сто метрів, Людмила – у спортивній гімнастиці.

Сьогодні, коли українські спортсмени і мріяти не можуть про вершини, яких досягла ця пара, офіційним особам згадувати про них якось незручно. Занадто великою є прірва між рівнем Турищевої та Борзова і нинішніх наших спортсменів. Тому ніхто їх у нас не знає, і пара може спокійно ходити вечорами дніпровськими схилами, не привертаючи уваги молодих людей із смартфонами.

Занадто великою є прірва між рівнем Турищевої та Борзова і нинішніх наших спортсменів

Зізнаюся, що поняття не маю, чим вони зараз займаються. Колись доводилося брати інтерв'ю у Валерія Борзова, але це було ще наприкінці дев'яностих, коли він був чи то міністром, чи то депутатом. І навіщо це мені, коли я тепер знаю головне. Я знаю, що найшвидший бігун планети, останній представник білої раси, який бігав швидше за нащадків африканських рабів, українець Валерій Борзов – просто щаслива людина! Так само, як щаслива його дружина, яка теж колись мала всесвітню славу. Вони щасливі тому, що вони разом!

Тому щасливий і я, бо знаю, що вечорами Києвом скромно прогулюються люди, рівних яким колись не було у світі. Великі чемпіони не розміняли себе на дрібниці і зберегли головне – кохання! Вони цього мені не казали, і напевно, не казали нікому. Але я бачив, як Валерій підтримував Людмилу на пішохідному переході. І ця картина у моїй пам'яті тепер завжди стоятиме поруч із кадрами їхніх олімпійських тріумфів, які ви хоч зараз можете знайти в інтернеті.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Костянтин Єлісєєв Голова ГО "Центр нових рішень"
Даян Френсіс Головна редакторка канадської газети National Post 
Олег Саакян Політолог
Пітер Дікінсон Редактор служби UkraineAlert в Atlantic Council
Богуслав Хработа Головний редактор польської газети Rzeczpospolita