Борзов вже нікуди не біжить

Києвом скромно прогулюються люди, яким не було рівних у світі

Був вже досить пізній вечір. Я пригальмував, проїжджаючи вулицею Лаврською у напрямку центру Києва, побачивши людей, що переходили дорогу у напрямку парку Слави. Опасистий чоловік років сімдесяти ніжно підтримував свою тендітну супутницю приблизно того ж віку, допомагаючи їй перейти дорогу. Точніше, супроводжуючи її. Я мимоволі задивився на цю пару і лише тоді, коли ззаду вже сигналили, щоб я рушав, збагнув, що це були олімпійські чемпіони – Людмила Турищева та Валерій Борзов.

Молодим читачам ці імена, можливо, нічого не скажуть. Хіба що я скажу, що бігун-спринтер Валерій Борзов півстоліття тому був крутіший за Усейна Болта, а гімнастка Людмила Турищева – найгарнішою спортсменкою планети. І це буде правда! Правдою буде і те, що вони були не випадковими чемпіонами, як це часом буває, а насправді – беззаперечно найсильнішими на планеті. Валерій - у бігу на сто метрів, Людмила – у спортивній гімнастиці.

Сьогодні, коли українські спортсмени і мріяти не можуть про вершини, яких досягла ця пара, офіційним особам згадувати про них якось незручно. Занадто великою є прірва між рівнем Турищевої та Борзова і нинішніх наших спортсменів. Тому ніхто їх у нас не знає, і пара може спокійно ходити вечорами дніпровськими схилами, не привертаючи уваги молодих людей із смартфонами.

Занадто великою є прірва між рівнем Турищевої та Борзова і нинішніх наших спортсменів

Зізнаюся, що поняття не маю, чим вони зараз займаються. Колись доводилося брати інтерв'ю у Валерія Борзова, але це було ще наприкінці дев'яностих, коли він був чи то міністром, чи то депутатом. І навіщо це мені, коли я тепер знаю головне. Я знаю, що найшвидший бігун планети, останній представник білої раси, який бігав швидше за нащадків африканських рабів, українець Валерій Борзов – просто щаслива людина! Так само, як щаслива його дружина, яка теж колись мала всесвітню славу. Вони щасливі тому, що вони разом!

Тому щасливий і я, бо знаю, що вечорами Києвом скромно прогулюються люди, рівних яким колись не було у світі. Великі чемпіони не розміняли себе на дрібниці і зберегли головне – кохання! Вони цього мені не казали, і напевно, не казали нікому. Але я бачив, як Валерій підтримував Людмилу на пішохідному переході. І ця картина у моїй пам'яті тепер завжди стоятиме поруч із кадрами їхніх олімпійських тріумфів, які ви хоч зараз можете знайти в інтернеті.

Микола Несенюк, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Борис Ганицький Психотерапевт Центру "Форпост HELP"
Іван Козленко Культуролог, артменеджер
Ольга Волинська Медіа-експертка Центру "Форпост HELP"
Ігор Айзенберг Професор, завідувач кафедрою інформатики в Манхеттенському коледжі
Кахабер Карелі Доктор економічних наук, експерт із земельних питань
Погода