Тисячі годин на вивчення української мови витрачені даремно
Здорову українізацію слушно почати зі школи
Поки всі обговорюють проблематику українського контенту у виробництві серіалів, вплив культурного середовища та телевізора на розвиток мови, хочу повернути погляд в іншу сторону. Поговорити про проблеми з навчанням української, яке фінансується нашими податками — в школах та університетах. ЇЇ погано вчать, бо на виході ми отримуємо велику кількість людей, які не здатні розмовляти чи писати українською, - пише Анастасія Леухіна для "Новое время".
2015−2016 рік. Атестація в Національній поліції. Через мої комісії пройшли приблизно 2000 кандидатів в різних регіонах. Більшість з них мали вищу освіту, деякі - кандидатські чи докторські ступені, але вони не вміли розмовляти українською.
Атестація в Національній поліції. Через мої комісії пройшли приблизно 2000 кандидатів в різних регіонах. Більшість з них мали вищу освіту, деякі - кандидатські чи докторські ступені, але вони не вміли розмовляти українською
Відбір нової хвилі поліцейських до патрульної поліції. Я бачила приблизно 1000 кандидатів з різних регіонів. Більшість з них не могли підтримувати простий діалог українською мовою. Вони розмовляли суржиком, розмовляли російською, розмовляли сумішшю обидвох в різних діалектах, але не розмовляли українською. І від їхнього суржика інколи в'яли вуха. Я уявляла собі, як люди реагуватимуть на команди на такому суржику від офіцера під час зупинки авто чи демонстрацій. Під час запуску патрульної поліції ми підготували для поліціянтів словник з підказками стандартних фраз українською. Щоб вони коректно висловлювалися державною мовою.
Володіння українською мовою — базова вимога до держслужбовців чи поліціянтів. Якби ми відсіювали людей за цим параметром, в патрульній поліції не було б кому служити. І я дивилася на результати співбесід і думала: після шкіл чи навіть вузів з фізкультурою провал, з мовою — провал, з емоційним інтелектом — провал, після спеціалізованих юридичних коледжів чи вузів з правом — теж провал. Про англійську мовчу. Навіщо існують усі ці навчальні заклади, якщо більшість людей з дипломами та атестатами потрібно вчити заново.
Після шкіл чи навіть вузів з фізкультурою провал, з мовою — провал, з емоційним інтелектом — провал, після спеціалізованих юридичних коледжів чи вузів з правом — теж провал
І це питання не до поліції - бо усі ці люди — це зріз випускників шкіл та університетів, які не здатні користуватися державною мовою.
Я підрахувала кількість годин, яку середньостатистичний випускник університету витратив в школі та університеті на обов'язкові уроки та курси з української мови. В школі протягом 11 років тільки на предмети українська мова та література виділено більше 3000 годин. В університеті чи профтехучилищі - ще близько 200−300 годин в блоці обов'язкових дисциплін. Тобто кожна людина пройшла як мінімум 3500 аудиторних годин предмету українська мова та література, і це не враховуючи навчання українською з інших предметів. Ми сплатили за це податками. Але що отримали?
В 2019-му 16% учнів не подолали пороговий бал ЗНО. Тобто кожний шостий не те що не склав на мінімум, не склав взагалі. І тоді постає питання — на що були витрачені ці тисячі годин? Адже за такий час можна було не тільки свою, але й пару іноземних мов вивчити. Якщо вчити, звичайно.
Результат цих тисяч годин, на які ми витрачаємо щорічно мільйони податкових гривень, залежить від двох факторів: якості програм і якості роботи вчителів.
Якщо ми говоримо про фокус на дитині та важливості мови в контексті виховання ідентичності, то ці програми необхідно змінити, щоб діти читали не тільки про страждання
Програми потрібно переглядати. Шкільна програма з мови та літератури мало надихає на вивчення й читання. В ній чимало застарілих, історично не актуальних текстів, чимало провінційності, страждань, пафосних тем, які не чіпляють сучасних дітей. Якщо ми говоримо про фокус на дитині та важливості мови в контексті виховання ідентичності, то ці програми необхідно змінити, щоб діти читали не тільки про страждання. Щоб українська література захоплювала та закохувала. Щоб там звучали сучасні автори та ідеї, а не тільки біль, кров, село та кріпацтво. Щоб там звучали повага та гідність, успіх, права людини, відповідальність, любов та різноманіття. Щоб це хотілося читати, щоб хотілося шліфувати власні погляди та цінності. Щоб не просто проходити по діагоналі, а кайфувати від українського продукту.
Якщо ми дбаємо про мову, з усією серйозністю та повагою, варто зробити так, щоб усі гроші та години життя, які країна витрачає на вивчення української мови, в результаті приносили грамотних громадян, які вміють писати, розмовляти, жартувати і творити українською. Бо здорова українізація — це довгострокова задача. І почати зі школи — слушна ідея.
Просто зазирніть у підручники своїх дітей.
