Карго-культ децентралізації починається словами: ми за принцип добровільності

Іноді здається, що ми папуаси

Виявляється, що зараз в Папуа Нова Гвінея діти вождів племен вчаться в університетах. І у більшості випадків повертаються у рідні племена, одягають амулети, брязкальця і нацюцюрники. Найуспішніші – відкривають бізнес: ловити бажаючих стати на якийсь час Міклухо-Маклаями і задорого продавати їм візит у первісне середовище. За $500 у день вам у племені дадуть можливість пожити дикунами.

Карго-культ. Так називається фігня, яка виникла під час Другої світової війни, коли аборигени Соломонових островів бачили, як з неба прилітають літаки. У них пілоти. А з пілотами згущене молоко, тушонка і цигарки. Поки союзники билися з японцями, місцеві були у шоколаді. Але потім японці зробили харакірі, а американці полетіли штурмувати Іводзіму і кидати бомбу на Хіросіму.

Щастя скінчилося. І якісь дятли в племенах почали всіх переконувати, що коли папуасики з пальм і хлібного дерева змайструють літак – щастя повернеться. Халява прилетить: янкі знову привезуть пива.

Я думаю, що ми у дитинстві майстрували з хламу халабуду кращу, ніж вожді племен десь на Гуадалканалі винищувача з трави і пальмового листя.

А у нас?

У нас, в Україні, папуаси від децентралізації думають, що якщо створити ОТГ з двох-трьох неспроможних сільрад – то відразу настане щастя.

Карго-культ починається словами: ми за принцип добровільності. Ми хочем об'єднати дві сільради по дві тисячі людей. А що: децентралізація – це як у Європі. У них полетіло із заліза. А у нас полетить із гівна і паличок. І ви їм скажете: громада із 4-5 тисяч людей неспроможна. У вас не буде опорної школи, вам важко буде забезпечувати первинку по медицині. У вас не буде грошей.

А папуаси вам скажуть, що держава мусить допомагати через базову дотацію. Від слова мусить. Тобто відбирати у тих, кому вдається і віддавати їм.

Відбирати у тих, хто хоче злетіти на власному літаку високо. Стреножити. Забрати швидкість.

Бо нема чого.

Ви скажете папуасам: чуваки, ваша сільрада – фактично в межах міста. Міська маршрутка ходить до вас. Ми їздимо до вас в баню і возимо київських гостей у ваші "Шинки" та "Хутірки". 70% ваших людей – працюють у місті.

І вони платять у бюджет міста податок на доходи фізичних осіб. І, уявіть, з цього податку утримуються дитсадки, музичні і спортивні школи. Ніколи Київ на це не дасть грошей. Субвенція – тільки на школи. Дошкільна і позашкільна освіта – мимо.

І виходить, що якщо ви платите ПДФО у місто – ви, разом зі мною, оплачуєте моїм дітям дитсадок, футбол, танці. А ваші діти залишаються без цього всього.

Але приходить до папуасів вождь. Говорить їм, що держава нікуди не дінеться. Все одно щось кинуть нашій громаді. Зате будемо самостійними.

Папуаси вірять племінному вождю, бо він університет закінчував десь в цивілізації.

І намалювавши бойовий розкрас – готові йти битись за своє плем'я. Якби лише не стати цивілізованими. А пиво і шоколадки "бєлиє люді" привезуть.

Добре, хоч людей відучились їсти.

Це не стосується громад, де люди розумні. І папуаси там теж є. Але їх мало і їх вже навчили їсти виделками.

Оригінал