Пам'ять про Голокост для українців може бути або джерелом чвар, або єднання

Є щонайменше три версії його розуміння

Навіщо нам пам'ятати Голокост?

Це питання здається простим і недвозначним. Але на нього неможливо відповісти, допоки ми не з'ясуємо, по-перше, що таке Голокост, і, по-друге, хто такі "ми", кому "навіщо пам'ятати".

Порівняння різномовних статей про Голокост у Вікіпедії показує, що різні європейські мовні спільноти сповідують загалом не одну, а щонайменше три версії розуміння Голокосту, - пише Олексій Панич для "Української правди".

Англійська, французька, німецька та польська Вікіпедії одностайні у тому, що Голокост – це систематичне винищення європейських євреїв. Подані там визначення Голокосту відрізняються лише дрібними деталями – з наголосом на історичний період (Друга світова війна) чи силу, яка винищувала (французька Вікіпедія згадує нацистську Німеччину, а німецька – партію націонал-соціалістів).

Різні європейські мовні спільноти сповідують загалом не одну, а щонайменше три версії розуміння Голокосту

Натомість українська Вікіпедія тлумачить Голокост ширше: як етноцид часів Другої світової війни, а саме систематичне винищення в Німеччині та загалом у Європі євреїв та ромів.

Російська та білоруська Вікіпедії йдуть іще далі й розрізняють Голокост у "вузькому" сенсі (винищення євреїв) та "широкому" сенсі (як будь-яке масове знищення нацистською Німеччиною та її союзниками "представників різних етнічних і соціальних груп").

Це саме розрізнення надибуємо також в італійській та іспанській версіях. Перша з них описує "Голокост у широкому сенсі" як "знищення всіх категорій осіб, яких нацисти вважали "небажаними" або "нижчими" з політичних чи расових мотивів", а друга – як "етнічний, політичний та релігійний геноцид, який відбувся в Європі під час Другої світової війни за режиму нацистської Німеччини".

Нарешті болгарська Вікіпедія цікава тим, що її автори, також згадавши "широке" розуміння Голокосту, одразу зазначають, що чимало дослідників свідомо вилучають з визначення Голокосту всі інші групи осіб, розуміючи Голокост як масове знищення тільки і виключно євреїв.

Чимало дослідників свідомо вилучають з визначення Голокосту всі інші групи осіб, розуміючи Голокост як масове знищення тільки і виключно євреїв

Отож, "пам'ятаючи Голокост", що ми, власне, пам'ятаємо?

Для одних це катастрофа саме і тільки єврейського народу, яка має не лише історичне, а часто також і сакральне значення (в контексті або юдаїзму, або християнства).

Для інших це винищення представників щонайменше двох етносів (євреїв та ромів) як один з найтрагічніших історичних прикладів етнічного геноциду, але не єдиний такий приклад (згадати хоча б геноцид вірмен, сербів, тутсі тощо). Очевидно, що про особливе сакральне значення Голокосту тут вже не йдеться.

Нарешті для третіх Голокост охоплює будь-яке масове знищення різних груп людей за расовою, етнічною, політичною чи релігійною ознакою, яке відбувалося у нацистській Німеччині, а також на тимчасово захоплених нею територіях та територіях її політичних союзників.

Це третє розуміння фактично розглядає Голокост як граничний прояв того, що сучасні дослідники, зокрема Чарльз Тейлор, називають "категорійним насильством" – тобто, насильством над людьми не через їхні особисті ознаки, а просто за фактом їхньої належності до певної загальної "категорії".

Ця категорія може бути етнічною (євреї, роми, серби), але так само може бути ідеологічною (українські націоналісти, дисиденти), соціальною ("класово чужі елементи") і навіть біологічною (люди з психічними розладами, люди з вродженою схильністю до гомосексуальності).

У разі винесення за дужки сакрально-релігійної складової (яку, за визначенням, поділяють не всі), саме неприпустимість категорійного насильства стає тією базовою етичною забороною, яка визначає та пояснює неприпустимість Голокосту

У разі винесення за дужки сакрально-релігійної складової, саме неприпустимість категорійного насильства стає тією базовою етичною забороною, яка визначає та пояснює неприпустимість Голокосту

Яке з перелічених розумінь Голокосту нам слід взяти за відправну точку?

Відповідь на це питання прямо залежить від другого прояснення: хто такі, власне, "ми", кому "навіщо пам'ятати"?

Відповідь "ми, людство" чи "ми, європейці" не дає нам підстав для вибору, оскільки там і там йдеться про спільноти з надто великим внутрішнім розмаїттям історичних та релігійних поглядів.

Якщо натомість звернутися до "ми" етнічних та національних спільнот, проблема дещо прояснюється, але відповіді не обов'язково тримаються купи.

Наприклад, чи дійдуть згоди представники єврейської та ромської громад (зокрема й в Україні) щодо формули "Голокост – це систематичне винищення у Європі за часів Другої світової війни євреїв та ромів"? Чи пристануть вони на розуміння Голокосту в широкому (не етнічному) сенсі?

Втім, для мене як українця є інше і нагальніше питання: якою спільнотою пам'яті є "ми, українці"?

А хто такі, власне, "ми, українці"?

Якщо "українці" – це історична етнічна спільнота, тобто люди, які в минулому поділяли українську мову та культуру і визнавали себе українцями, для "нас" Голокостом, ймовірно, буде винищення саме євреїв (питання про ромів та поляків у цьому контексті залишу відкритим), тією мірою, якою до цього винищення долучилися представники цієї історичної спільноти – одні в ролі катів, а другі в ролі рятівників та визволителів.

Відомо, що саме в такому ключі розглядають "українські аспекти Голокосту" різні дослідники – від Джона-Пола Хімки до Тімоті Снайдера.

Але не факт, що саме такий спогад про Голокост можна без змін та доповнень перенести на українське сьогодення, розглянувши "нас, українців" як політичну націю, яка в сьогоднішній Україні досі перебуває у стадії формування (після Майдану – активніше, ніж будь-коли раніше, але цей процес ще триватиме роками, чи радше десятиліттями).

Яка пам'ять про Голокост – і в якому розумінні Голокосту – може стати сприятливим чинником процесу формування українців як політичної нації?

Тому питання доречно поставити так: яка пам'ять про Голокост – і в якому розумінні Голокосту – може стати сприятливим чинником процесу формування українців як політичної нації?

За такої постановки питання, стає очевидним, що:

- і наратив "українського Голокосту" в історично-етнічному розумінні українства,

- і наратив "Голокосту єврейського народу" як виняткової події в (сакральній) історії саме євреїв,

- і дуже поширений в Європі наратив провини європейців (не лише німців) саме і тільки перед єврейським народом

– можуть увійти до нашої пам'яті про Голокост лише як її важливі, але не визначальні складові.

Адже в пошуках об'єднувального чиннику – тобто, такої настанови історичної пам'яті, яка буде об'єднувати, а не ділити і не розсварювати українську політичну націю, – ми, безумовно, не зможемо винести за дужки:

- ні знищених в Україні ромів,

- ні секулярний характер сучасного українського суспільства,

- ні інші жахливі приклади "категорійного насильства", які сталися на нашій землі та за нашої участі в одному лише двадцятому столітті (Голодомор, етнічні чистки на Західній Україні за часів Другої світової війни, депортація киримли, знищення російською та проросійською владою проукраїнських мешканців в Криму та на тимчасово окупованих територіях українського Донбасу).

Для нас, українців, взятих як сьогоднішнє політичне ціле, Голокост і меморіалізація Голокосту можуть бути або джерелом нескінченних чвар, або джерелом етичного та громадянського об'єднання

Іншими словами, для нас, українців, взятих як сьогоднішнє політичне ціле, Голокост і меморіалізація Голокосту можуть бути або джерелом нескінченних чвар (як-от ті, що небезпідставно точаться довкола проекту "меморіалу Голокосту" у Бабиному Яру), або джерелом етичного та громадянського об'єднання – у разі розуміння Голокосту в достатньо загальному для цього контексті.

Конкретно на прикладі щойно згаданого Бабиного Яру: я переконаний, що меморіалізації тут на однакових засадах підлягають всі пов'язані з цим місцем жертви "категорійного насильства".

Вважаю, що "ранжувати" жертви Бабиного Яру "за ступенем важливості", меморіалізуючи тут як "жертв Голокосту" лише євреїв і відтак оголошуючи всіх інших жертв Бабиного Яру "другорядними" для історичної пам'яті, було б катастрофічною помилкою.

Оскільки ж розуміння Голокосту саме як "геноциду євреїв" є досить поширеним, провокація такого (по суті, блюзнірського) "ранжування жертв" стане постійною і неминучою загрозою, якщо меморіал Бабиного Яру як ціле отримає саме назву "меморіал Голокосту".

"Ранжувати" жертви Бабиного Яру "за ступенем важливості", меморіалізуючи тут як "жертв Голокосту" лише євреїв і відтак оголошуючи всіх інших жертв Бабиного Яру "другорядними" для історичної пам'яті, було б катастрофічною помилкою

Отже, навіщо нам, сьогоднішнім українцям, пам'ятати Голокост? Для того, щоб ми у своїй подальшій історії доклали всіх зусиль для неповторення будь-чого подібного.

Адже якщо Голокост для нас є одним з найжахливіших історичних прикладів категорійного насильства (вчиненого цього разу німцями та їхніми приспішниками, серед яких були й етнічні українці), то можна сказати й навпаки: в кожному вчиненому сьогодні акті категорійного насильства (як-от напад на ромів як ромів, євреїв як євреїв, чорношкірих як чорношкірих, гомосексуалів як гомосексуалів тощо) є зменшена частка того самого зла, яке у нашому нещодавньому минулому сягнуло катастрофічних масштабів Голокосту.

Заради опору такому сьогоднішньому насильству – ось навіщо нам пам'ятати Голокост.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода