"Какаяразніца" – це коротка дорога в голодний і сірий "русский мир"

Маніпулювати обивателями простіше, аніж свідомими громадянами

За вдаваною наївністю доктрини "какаяразніца" криється деструктивний потенціал. І мова не лише чи не так про поняття "ідентичність" або "цінності". Йдеться про загрозу порушення сталої пропорції у суспільних настроях українців, яка трималася упродовж довгих років війни.

Війна з Росією змусила українців чіткіше визначатися не лише у ставленні до агресора, але й щодо зовнішньополітичних орієнтирів, стосовно мови, Голодомору, національних традицій та релігійних обрядів. Російська агресія сама собою переконала українців, що усе це має значення. З початком війни почала зростати лояльність до НАТО і ЄС, почав зростати запит на мову і все українське. Українці почали лояльніше ставитися до раніше затаврованих національних постатей та подій, сформувалася стало висока довіра до війська і волонтерів тощо.

З початком війни почала зростати лояльність до НАТО і ЄС, почав зростати запит на мову і все українське

Війна утворила сталу пропорцію, яка непорушно тримається упродовж років. Якщо узагальнити різні критерії, то маємо десь 65-70% на 20-25%. Де 20-25% - це люди з радянськими та проросійськими установками. І дві третини - з патріотичними і прозахідними. Наголошую, що це узагальнена пропорція.

Все це точно не влаштовувало ворога.

Масована кремлівська пропаганда ("112 Україна", NewsOne, ЗІК, "Страна.ua", "Вести", керовані "антикорупціонери" і т.д.) не змогли зламати цього ціннісного балансу у суспільних настроях українців. Хоч дуже старалися.

Водночас, ворожа пропаганда ефективно доклалася до утворення запиту на президента-коміка під час справжньої війни.

Разом з тим, перемога Зеленського не призвела до розбалансування ціннісних та ідеологічних орієнтирів серед українців. За Зеленського голосували як ті, хто за ЄС, так і ті, хто за СРСР. Баланс патріотів та ватників і далі залишається незмінним.

Громадянин не задовільниться іжею і розвагами

Зламати українську масову свідомість через коліно і змусити більшість з нас хотіти назад в СРСР - неможливе завдання. Єдиний можливий вихід - збільшити кількість тих, хто буде за "какаяразніца". Це цілком влаштує агресора, адже ті, кому "какаяразніца", запросто змиряться з приниженням і поразкою. Зеленському також комфортно дотримуватися цієї доктрини, оскільки в ньому самому поєднується еклектичний симбіоз совка і космополітичного буржуа. До того ж, маніпулювати обивателями простіше, аніж свідомими громадянами, які знають чого прагнуть і здатні боротися за це. Громадянин не задовільниться іжею і розвагами.

Що робити нам? Пояснювати неосвіченим і заблукалим, що "какаяразніца" це не про ЄС і НАТО, не про мову і не про національну гідність. Зрештою, "какаяразніца" - це коротка дорога в "русский мир": голодний, примітивний і сірий.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"