Російсько-український конфлікт визначатиме всі 20-ті роки нашого століття

Прізвища і наміри президентів особливого значення не мають

З причетністю Києва до американської політики (між іншим, не тільки зовнішньої) доводиться тепер рахуватися. За українським врегулюванням виразно відчувається тінь Дональда Трампа і його майбутньої передвиборної кампанії. Якщо навіть припустити, що Володимир Зеленський і Путін домовляться, то вони повинні зробити це так, щоб в США Трампа не звинуватили у здачі українських інтересів через небажання Києва форсувати розслідування горезвісної "справи Байдена". І те, що в своєму прагненні знайти рішення для конфлікту на Донбасі Зеленський повинен звіряти годинник з Вашингтоном, виявляється ще одним складним завданням для недосвідченого українського лідера, який до свого обрання на високу посаду запевняв співвітчизників, що для закінчення війни досить "просто перестати стріляти" і "перестати збагачуватися" на війні, - пише Віталій Портников для "Радіо Свобода".

Надамо недоброзичливцям колишнього комічного артиста гадати, що ж це було - дурість, наївність або готовність капітулювати перед сильнішим противником. У будь-якому випадку після своєї перемоги на виборах Зеленський не міг не зіткнутися з реальністю справжньої, а не "серіальної" політики, і зараз він в цій реальності живе. А реальність демонструє, що позиції Москви і Києва в питанні про закінчення конфлікту після зміни влади в Україні не сильно змінилися, та й не могли змінитися.

У Києві, як і раніше вважають Крим і Донбас територіями, які окуповані Росією. У Москві вважають, що Крим - невід'ємна частина території самої Росії, а Донбас - зона "внутрішнього конфлікту", в якому Росія - такий самий посередник між українською владою і "повстанцями шахтарями", як Німеччина чи Франція. Вже сама ця різниця в підходах робить малореальною якусь серйозну домовленість між Росією і Україною. Так, теоретично можна уявити собі, що така домовленість буде колись досягнута - навіть не Путіним і Зеленським, а їх наступниками. Але якщо при цьому Крим залишатиметься російським з погляду Москви, а Донбас - окупованим, то жоден український президент, навіть налаштований щодо Кремля не просто примирливо, а захоплено, не зможе погодитися з тим, чого хоче Росія.

Відмінний доказ - десятиліття зусиль по вирішенню придністровського конфлікту. За ці роки змінилося вже троє російських президента і п'ять молдавських. З цих п'яти принаймні двоє, Володимир Воронін та Ігор Додон, були на момент обрання очевидно проросійськими політиками. І що? І нічого. Щоб вирішити придністровський конфлікт за російським сценарієм, президенту Молдови необхідно визнати: у його країни немає національних інтересів, а на це жоден політик не може піти. А по якомусь іншому сценарію конфлікт не хоче врегулювати сама Росія. Не хоче, навіть коли в резиденції президента Республіки Молдови знаходиться ставленик Кремля. Президенти в Кишиневі приходять і йдуть, а російський контроль над Придністров'ям залишається.

Саме тому навряд чи варто очікувати нормалізації російсько-українських відносин. Зеленський дійсно хотів би завершити війну, звільнити співвітчизників, відновити територіальну цілісність країни. Він дійсно хотів би вирішити енергетичні питання з Москвою, перш за все тому, що некомпетентність сформованої ним влади почала приводити до очевидних проблем в економіці, і ці проблеми будуть тільки посилюватися. Таким чином, Зеленському (як і Леоніду Кучмі або Віктору Януковичу) потрібен і російський транзит, і російський дешевий газ для підприємств близьких йому олігархів. Здавалося б, чим не платформа для компромісу?

Але Путіну навряд чи потрібен такий компроміс. Йому потрібна слабка Україна, яка не зможе більше дрейфувати на Захід. Для нього і війна, і транзит, і газ - це всього лише важелі тиску на Київ, можливість культивувати цю слабкість, посилювати внутрішні протиріччя в Україні, готуватися до нових захоплень або до перемоги відверто проросійського кандидата в разі краху Зеленського. Та й Крим - "закрите питання", платформа сучасної російської державності. Цю платформу Путін просто зобов'язаний передати своєму наступнику, якщо, звичайно, цей наступник взагалі з'явиться.

Все це означає не тільки відсутність ґрунту для реального компромісу і взаєморозуміння. Все це означає, що російсько-український конфлікт буде визначати не тільки реалії 2020 року, а й, можливо, всі 20-ті роки нашого століття. Прізвища і наміри президентів у цьому сенсі особливого значення не мають.

Copyright © 2020 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода