Геннадій Друзенко
Правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник ПДМШ ім. Миколи Пирогова
09.12.2019
1947
1

Жоден з наших Майданів не став справжньою революцією

Ми щоразу скидали владу, але повертались додому, так і не змінивши правила гри

Українці люблять Майдан. На майданах ми на мить забуваємо про свою екзистенційну самотність, відкладаємо в бік проблеми, яким не можемо дати раду, морально вивищуємось і отримуємо відчуття причетності до чогось величного, що наче крила підіймає нас над смогом одноманітних буднів.

Саме за це люди люблять будь-яку революцію: вона зваблює простими відповідями на складні питання, вона створює справжні та уявні соціальні ліфти і може бодай на мить перетворити невдаху на героя. Вона дає ілюзію самореалізації, потрібності та важливості. Саме тому так складно було розчистити центр Києва навесні 2014-го, коли Майдан втратив будь-який сенс. Бо люди не квапились повертатись у важкі будні, до своїх проблем, до своїх невдач, до своєї самоти. Повертатись до всієї складності життя, до відповідальності за власну долю і долю своїх ближніх.

Революції радикально змінюють систему – нам вдавалось змінювати хіба що можновладців

На жаль, жоден з наших майданів не став справжньою революцією. Бо всі вони були конкретно проти (проти Фокіна, Кучми, Януковича) і дуже абстрактно за (за свободу, за Європу, за гідність). Наші майдани так і не спромоглися інституалізувати свої перемоги. І тому залишились успішними повстаннями проти спроб встановлення тиранії, що так і не стали революціями. Бо революції радикально змінюють систему – нам вдавалось змінювати хіба що можновладців. І вдавалось лише тому, що влада втрачала почуття реальності, порушувала всі писані і неписані правила і зазіхала на найдорожче – нашу свободу і нашу гідність. Ми щоразу повставали, скидали цю владу, але повертались додому, так і не змінивши правила гри. Бо досі ніяк не навчимося відрізняти політичну боротьбу (в якій завжди йдеться про розподіл конкретних повноважень між конкретними політиками) від більш фундаментального рівня – конституційної архітектури (чи як заведено казати на Заході – конституційного дизайну) держави.

Досі ніяк не навчимося відрізняти політичну боротьбу від конституційної архітектури держави

Що це означає на практиці? Наведу кілька прикладів. Чи мав би Зеленський свою монобільшість в парламенті, якщо б президент України не мав права достроково припиняти повноваження Верховної Ради за такої сумнівної з точки зору конституційної логіки причини, як відсутність коаліції депутатських фракцій у парламенті? Не певен. А якщо б Конституція унеможливлювала проведення виборів глави держави і легіслатури у той самий рік? Тоді певен, що ми б мали збалансованіший парламент, а пропрезидентська партія була б змушена шукати партнерів для створення коаліції. Бо захоплення новообраним президентом традиційно минає з плином часу не тільки в українців. Чи уявимо собі, що Україна змінила Конституцію, вирішивши обирати президента в парламенті, суттєво ослабивши його повноваження. Був би тоді привід так хвилюватися напередодні зустрічі в Парижі? І хто б туди мав би в такому випадку їхати: президент чи прем'єр? Бо якщо б президента обирав в Україні парламент, то і конфігурація Верховної Ради точно б була іншою, а отже був би інший і президент і прем'єр за тих самих уподобань українських виборців.

Інший приклад – виборча система. Якщо б в Україні вибори відбувались на основі системи єдиного перехідного голосу, яку практикують Ірландія та Мальта, а не за закритими партійними списками та за системою відносної більшості, яку в народі називають "мажоритаркою", знову ж таки ми б мали іншу конфігурацію парламенту. Навіть якщо б вибори відбулись у той самий час.

Хто має ухвалювати рішення про реінтеграцію тимчасово окупованих територій та умови такої реінтеграції? Конституція України про це мовчить

Знову ж таки відкрите питання, хто має ухвалювати рішення про реінтеграцію тимчасово окупованих територій та умови такої реінтеграції? Конституція України про це мовчить. Ми чомусь усі певні, що це повноваження президента і тому так непокоїмось зустріччю у "нормандському форматі", але серед 30 повноважень глави держави, закріплених у ст. 106 Конституції України, ви не знайдете ані слова про це. Хіба що в ст. 102 є згадка про те, що президент є "гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності", але його повноваження у взаєминах з державою-агресором (який закріплений за РФ українським законодавством) все одно ніяк конституційно не врегульовані.

Все це я пишу до того, що ефективна конструкція держави важливіша і фундаментальніша за питання, хто сьогодні тимчасово займає в ній владні кабінети. Ті, хто повставав проти свавілля Кучми та Януковича і вважає катастрофою обрання президентом України Зеленського, мав би ставити питання про зміну форми правління в Україні з парламентсько-президентської на парламентську, а не волати "Зелю – геть!". Це єдина раціональна вимога в рамках демократичної логіки. Бо якщо ви волаєте геть президента, який менше року тому переконливо виграв вільні, чесні та демократичні вибори і користується безумовною підтримкою більше половини населення, то ви в очах усього демократичного світу заколотник, а не патріот.

Єдиний перспективний спосіб боротьби з "не тим" президентом – розробляти та вмонтовувати в Конституцію системні запобіжники проти дурака, популіста, аматора, клептократа чи колаборанта на владному олімпі

Звичайно можна зневажати та ненавидіти власний народ за те, що він обрав "не того" президента. Можна готувати coup d'etat чи навіть атентат нелюбого глави держави. Але якщо ви вірите в свободу та демократію, якщо прагнете бачити Україну складовою Західної цивілізації, єдиний перспективний спосіб боротьби з "не тим" президентом – розробляти та вмонтовувати в Конституцію системні запобіжники проти дурака, популіста, аматора, клептократа чи колаборанта на владному олімпі. Проти надмірної концентрації влади, повноважень, а отже і ризиків в одних руках. Шукати стримування та противаги навіть суперпопулярному главі держави. Створювати конституційні контрбаланси Зеле-кратії, а не марити як поміняти Зе та Пе.

Дякуючи кільком поколінням відданих дослідників, конституційна інженерія має сьогодні у своєму розпорядженні величезний набір інструментів . На відміну від батьків-засновників США, нам точно не потрібно винаходити конституційний велосипед. Нам просто слід почати думати про Україну не особистісно (Україна – це Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко чи Зеленський), а інституційно. Творити державу, в якій ефективний та надійний конституційний дизайн мінімізує ризики від приходу до влади "поганих хлопців" і створить потужні стимули для приведення до влади найкращих.

І пам'ятаймо, що будь-яка справжня революція завершується конституціоналізацією системних змін, а не зміною обличь у владних кабінетах. Якщо Зеленський дійсно хоче увійти в історію, єдиний спосіб це зробити – вже зараз починати проектувати нову збалансовану та ефективну конституційну архітектуру майбутньої України, а не перетягувати на себе владні повноваження, остаточно розбалансовуючи наш багатостраждальний Основний Закон.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Шеремета Економіст
Віктор Чумак Правник, колишній заступник генпрокурора
Андрій Римарук Ветеран, працівник фонду "Повернись живим"
Остап Українець Письменник, перекладач