Не маємо права "дарувати" перемогу у Другій світовій війні Кремлю

Ми не можемо сприймати свою історію, як історію поразок, зрад та руйнувань

Сьогодні відзначають 75-ту річницю визволення України від нацистських загарбників.

Можна по-різному ставитись до цієї дати. Особливо, якщо зважати на те, що на зміну нацистському гніту прийшов, а точніше повернувся інший - комуністичний. І те, що боротьба не закінчилась. Ті, хто воював за незалежну Україну воювали ще майже 20 років. Та і для тих, хто був у Радянській армії, війна не закінчилась 28 жовтня.

Та як і у випадку з 9 травням ми не маємо морального права "дарувати" перемогу Кремлю. І тим більше, дати Росії можливість монополізувати, привласнити собі цю перемогу. Це їхні проблеми, що без перемоги "над фашизмом" вони не мислять своєї державності. Бо російська штучна ідентичність - це не привід до того, щоб відмовлятись від вкладу, який внесли у перемогу мої прадіди. Я не збираюсь терпіти, щоб у фундамент "русского мира" вкладались 7,5 мільйонів життів українців, що загинули у тій війні. І десятків мільйонів, які пережили окупацію, післявоєнний голод та руїну. Вам що недостатньо, що вони вкрали назву країни?

Українці повинні мати свої перемоги

Українці повинні мати свої перемоги. Ми не можемо сприймати свою історію лише як історію поразок, зрад та руйнувань. Як історію, у якій державне будівництво розглядається лише як спроба. І це надзвичайно важливо, - особливо у контексті сьогоднішньої війни. Війни, яку частина населення уже вважає програною. А інша усвідомлює, що мир сьогодні можливий лише на умовах капітуляції. І тому, в кращому для нашої країни і її суверенітету варіанті, війна затягнеться ще не на один рік. Та навіть у останньому варіанті, рідко хто дасть 100% гарантії перемоги.

Бо для перемоги у цій війні нам потрібні не лише потужні союзники, сильна армія, міцна економіка. Нам потрібне ще одне, найважливіше, – віра в себе. А віру в себе не можна сформувати без прикладів перемог наших предків. Тому відмовляючись від тієї перемоги, ми забираємо і частинку віри у себе, і частину шансів перемогти у цій війні.

Не просто визначити, хто є більший сепаратист – той хто хоче відділити Донбас від України, чи той, хто відділяє Україну від Донбасу

І останнє - ми однозначно повинні пам'ятати про ту війну. Незалежно від нашого ставлення до неї. Про звичайних солдатів та офіцерів, ціною життя яких будувалась перемога. Про тих, хто вів боротьбу в схронах, землянках та у підпіллі. І, не менше, а можливо важливіше – пам'ятати про те, що переважна більшість наших предків пережили окупацію. Пам'ятати, коли будемо оцінювати тих, хто вимушений зараз виживати в окупації. Бо повісити клеймо на людину просто. Не просто визначити, хто є більший сепаратист – той хто хоче відділити Донбас від України, чи той, хто відділяє Україну від Донбасу.

Богдан Петренко, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Анна Сотнікова Стиліст-перукар, колорист, трихолог
Василь Танкевич Боксерський оглядач
Сергій Грабовський Публіцист, історик
Роман Сініцин Волонтер
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Погода