Повертати треба територіальний суверенітет, а не людей. Про них вже можна забути

Зупинили розвиток хвороби – все, чекаємо

Є лише три сценарії подальшого розвитку ситуації на Донбасі, заявив міністр закордонних справ України Вадим Пристайко. "Перший варіант - це реалізація Мінських домовленостей. Але це несправедливий процес. Другий варіант - це ще довше тягнути, поки і далі вбиватимуть наших військових, а люди по той бік лінії розмежування остаточно нас зненавидять, після чого ми ніколи не зможемо їх повернути в Україну. І третій варіант - більше ніколи не повертатися до цієї окупованої частини України".

Ось дивіться, яка справа. Всі ці варіанти використовували п'ятсот разів. І реалізацію Мінських, і затягування часу, і розведення сторін, і припинення вогню, і хлібні, новорічні, і які там ще перемир'я, і що завгодно.

Практика показала - не працює. От не працює цей чудовий перший сценарій, і все. Пройшли вже цим полем із граблями неодноразово. Шишки набили. Висновки зробили.

Путіну не потрібне просто відведення сторін. Путіну потрібно більше. Це як з "обміном полоненими". Не було там ніякого "обміну полоненими". Там не полонених на полонених міняли. Там Путін видав заручників на виконання зовсім інших умов. І підписання формули Штайнмаєра - одне з них.

І ось приходить нова влада, основним завданням якої є - ні, не встановлення миру. Основне її завдання - показати, який я ох**ний. Прийшла влада, головним мотивом якої є не державне будівництво, а - овації та оплески. Кидайте мені квіти. Ставте "супер" під роликами в ФБ. Боже, який я чудовий! І вклоняюся, вклоняюся...

Головний противник нової влади зараз - не війна, не агресор і не Путін. Її головний противник - Порошенко. Він не зміг, а ми просто ось так раз-два - і зробимо!

Я розумію, навіщо розведення сторін і перемир'я потрібні були в 2015-2016. Коли ворог, який сильніший за тебе, пре на твою землю танковими колонами і полчищами РСЗВ, а у тебе немає не те, що армії - країна на межі дефолту - тут і перемир'я, і розведення сторін, і будь-які фількині грамоти - все в хід йде. Аби зупинити наступ.

Але я абсолютно не розумію, навіщо це потрібно в 2019 році. Коли лінія фронту вже встановилася. Коли війна вже не в активній стадії. Коли роками армія вгризалася в землю і будувала укріплення. На які витратили бог знає скільки сил, бетону, грошей і волонтеро-годин.

Так ось, за ці шість років стало зрозуміло, що існує єдиний варіант.

Нинішня ситуація - оптимальна. І нічого кращого в даних умовах зробити не можна.

Ракову пухлину вирізали, її розростання зупинили. Армію збудували. Вона стримує розростання цієї пухлини. На решті території України будуємо економіку і суверенну державу, щоб згодом, коли прийде момент...

Патова ситуація - це не тільки безвихідна ситуація. Патова ситуація - це ще і ситуація рівноваги.

Все, в цій усталеній ситуації нічого більше зробити не можна.

Не може Україна відвоювати зараз свої території. Не може їх й інтегрувати назад. Тому що ракову пухлину в здоровий організм інтегрувати не можна в принципі. Не може і повністю відмовитися від них. Тому що це втрата суверенітету.

Зупинили розвиток хвороби - все, чекаємо.

Не допускаючи ніяких послаблень агресору. Не ведучи з ним ніяких переговорів щодо статусів окупованих земель. Ніколи не відмовляючись від суверенітету над ними. Скрізь і завжди нагадуючи - це наші землі. Щорічно, щомісячно, щодня, працюючи над посиленням санкцій.

Так, будуть втрати. Вони неминуче будуть. Але за цього варіанту вони будуть меншими, ніж в двох інших. Так що стиснули зуби, терпимо і чекаємо.

І - готуємося. Здох той, здохне і цей.

Нафта падала багато рази - впаде обов'язково знову.

І ось тоді ...

Але ні.

І в своєму бажанні "Боже, які ми ох**ні" нова влада починає в буквальному сенсі виконувати ту фількину грамоту, яку підписували лише з однією метою - зупинити танкові колони, бо зупиняти тоді їх було більше нічим - і затягнути час. І виконувати їх ніхто не збирався.

В пристойних товариствах це називається "військова хитрість", на військовій мові це називається "наї*али" - виграли час, зберегли території, побудували армію, навчили, озброїли, зміцнилися, зарилися, навчилися воювати і давати відсіч сильнішому противнику - але ні, приходить "Боже, який я ох**ний" - і починає виконувати фількину грамоту всерйоз.

Всерйоз, Карл.

У мене тільки одне питання - навіщо? Ну ось навіщо вам здалися ці вибори на Донбасі? Вам без них що зараз, свищ на щоці вискочить?

Звідки взагалі взялася ця мета - провести вибори на Донбасі? Щоб що?

Підвищити коефіцієнт мудаків у Раді до взагалі позамежних значень? Або що?

Я вас засмучу, друзі. Ось ці цілі, які ви собі зараз ставите - розвести, припинити стріляти, інтегрувати, побудувати мости, запустити сполучення - вони нафіг зараз не потрібні. Реальність така, що в будь-якій війні після якогось певного часу - а п'ять років абсолютно точно підпадає під поняття цього "певного часу" - про "людей по той бік лінії розмежування" можете забути. Вони тепер живуть в іншій реальності. "Повернути" ви їх вже не зможете в принципі. Всі, хто хотів, уже самі повернулися. Повертати ви будете територіальний суверенітет, а не людей. Люди, до речі, будуть, здебільшого, якраз саботувати це повернення. Соррян. Це життя. Так що всі ці пишномовні слова можна залишити для серіалів.

А вам би краще продовжувати армію будувати, в землю зариватися і своє суспільство навчати і мотивувати, щоб, коли прийде час...

До слова, якщо це наші території, наші люди, якщо це Україна - тоді, чому цим займається міністр закордонних справ?

А якщо ні, і якщо це театр військових дій - тоді тим більше, чому цим займається міністр закордонних справ.

Коментар міністра закордонних справ мені хотілося б послухати щодо подій навколо Трампгейту. Ось тут і справді дуже хотілося б послухати.

А щодо Донбасу мені хотілося б послухати міністрів оборони і внутрішніх справ.

Оригінал