Робочі години і навантаження на працівників зростають

"Екстремальні працівники" працюють понад 60 годин на тиждень, виконують відповідальну роботу і багато заробляють

Одного разу ми з чоловіком зустріли в магазині його друга, якого він не бачив років п'ять. І перше, що той йому повідомив про своє життя, - це кількість відпрацьованих на тому тижні годин. Ми так і не дізналися, одружився він чи, може, будинок купив. Втім, дивуватися тут особливо нічому. Коли цих годин 60, а то й усіх 100 - ні на що інше в житті часу просто не залишається.

У середньому, згідно з даними Геллап, американці працюють 47 годин на тиждень. Але це лише ті, хто працює повний робочий день. Якщо врахувати також тих, що працюють півдня та сезонних працівників, то робочий тиждень середньостатистичного американця триває 34,4 години, що більше, ніж у Франції чи в Німеччині, але поступається 15 країнам, серед яких усі Балтійські країни, Греція та Мексика, - пише Тетяна Ворожко для "Голосу Америки".

У той же час 18%, або майже п'ята частина мешканців США, вкладає в роботу 60 та більше годин на тиждень. Хто ці люди і чому вони це роблять? Серед них чимало власників малого бізнесу, працівників сфери медицини, громадського харчування, права і фінансів. Утім, "стахановців" можна знайти скрізь, включно з федеральним урядом.

Чоловік моєї колишньої сусідки Шерон - лікар-ординатор. Він працює 80 годин на тиждень, часто цілодобово та з одним вихідним. Відпустка - 2 тижні в році і пара загальнонаціональних свят. І це не межа. Посада "resident", яка приблизно відповідає українському ординаторові, означає, "постоялець". Історично лікарі-резиденти жили безпосередньо в лікарні і були доступні в будь-який час дня і ночі.

Інша моя знайома, Дарина, працює фінансовим консультантом у великій американській компанії. Для неї сорокагодинний робочий тиждень - затишшя. А, коли вона працює над проектом, то пропрацювати може і 90 годин в тиждень, що включає всі вихідні і пару всенічних.

Дослідниці Сильвія Гьюлет та Керолін Бак Люс провели велике дослідження так званих "екстремальних працівників", результатами якого поділилися на сторінках Harvard Business Review.

"Екстремальних працівників" вони визначили, як таких, що не лише працюють 60 та більше годин на тиждень, а ще і виконують відповідальну роботу та багато заробляють.

Один з них, Судгір, працює у великому комерційному банку в Нью-Йорку. Часом - 120 годин на тиждень. На сон, їжу та душ він може дозволити собі витратити всього 48 годин на тиждень. Але його це влаштовує. Судгір – іммігрант з Індії, якому всього 23 роки. Причому заробляє він більше, ніж 94% мешканців США.

І, як з'ясували Гьюлет та Люс, більшість екстремальних працівників (66%) люблять свою роботу, присвячуючи їй всі свої думки та сили. Навіть ті, що одружені та мають дітей, отримують більше позитивних емоцій та натхнення на роботі, а родини часто бачать тільки на вихідних. Мало хто з них відчуває себе жертвою і дві третини говорять, що такі умови, коли від тебе багато вимагається, але і багато дається, підходить їхньому типу особистості.

Причому висока зарплата – не найголовніший фактор задоволення від роботи. Для чоловіків він тільки на третьому місці. Виклик та адреналін, а також геніальних колег вони цінують більше. А для жінок – гроші і зовсім у кінці списку. Найбільше в такій роботі їх приваблює те, що можна досягати реальних змін, впливати на важливі процеси та бути гравцем світового рівня.

Утім, у захваті не усі. Чимало з "екстремалів" вважають, що це шкодить їхньому здоров'ю, не залишає час на змістовні стосунки з дітьми, псує відносини з подружжям та навіть не дає можливість мати нормальне сексуальне життя.

Жінки, які складають 20% "екстремальних" працівників, - серед найменш задоволених, переважно через негативні наслідки, які їхня зайнятість має на дітей.

Екстремальна робоча культура, роблять висновок дослідниці, дає перевагу в короткій перспективі, але дорого обходиться в тривалому часі, як самим "екстремалам", так і компаніям.

Згідно із гарвардським дослідженням, щороку у США витрачається від 125 до 190 мільярдів доларів на медичні витрати, пов'язані із фізичними та психологічними наслідками виснаження, пов'язаного із робочим стресом (burnout).

Але в той же час робочі години та навантаження на одного працівника продовжують рости. Навіть учасники цього дослідження казали, що ще 5 років тому вони так важко не працювали. Але ж чому так відбувається?

Дослідниці пропонують наступні причини.

По-перше, через злиття компаній та аутсорсінг зростає змагальність. Позицій стає менше, конкуренція за кожне робоче місце зростає, а на кожного працівника припадає більше обов'язків. До того ж медична страховка та інші пільги в США переважно надаються роботодавцем, а закон у багатьох випадках дозволяє не платити за понаднормову працю. Отже компаніям дуже дорого обходиться кожний працівник – краще одному платити багато, ніж наймати кількох на нижчу зарплату.

По-друге, в США процвітає так звана екстремальна етика. Вижати з себе останні соки, піти на ризик та показати, на що ти справді здатний - все це постійно пропагується в популярній культурі. Топ-банкіри та топ-менеджери порівнюють себе з учасникам ультра-марафонів та змагань "Залізна людина".

По-третє, новий рівень зв'язку робить працівників доступними в будь-який час дня та ночі.

По-четверте, професіонали найвищого ґатунку, як правило, оточені такими ж талановитими співробітниками. Проводити з ними час стає цікавішим, ніж з друзями дитинства чи навіть з подружжям.

По-п'яте, глобалізація змушує провідні кампанії бути відкритими 24 години на добу. Коли в тебе клієнти в Делі і в Боготі, важко залишатися в рамках 8-годинного дня.

Я б ще додала, вже у ширшому вимірі, протестантську етику, згідно з якою праця є однією з найвищих цінностей, а також - вплив уродженки Петербургу, а пізніше – мешканці Криму Аліси Розенбаум.

Народившись на початку 20-го століття, їй в 1925 році вдалося виїхати з Радянського Союзу, де її сім'я втратила родинні аптеки і мало не померла з голоду. У США вона вийшла заміж за голлівудського актора і під псевдонімом Айн Ренд опублікувала кілька книг, які проповідують її філософську концепцію "об'єктивізм" - протилежну від ненависного їй більшовизму і колективізму. Її книги справили на американців величезне враження і її можна назвати одним із стовпів консервативної ідеології в США.

Я її книгу "Атлант розправив плечі", сторінок на 800, старанно прочитала. На мою думку, її філософію можна підтримувати до тих пір, поки не народиш дитину чи не захворієш. Її звинувачували у вихвалянні егоїзму, а її позитивні герої, як і вона сама в реальному житті, не мали дітей і дуже багато працювали. Повна самовіддача роботі, у відповідності з об'єктивізмом, - основна мета і цінність людського життя. І ділитися заробітком ні з ким не треба.

До речі, згідно з Washington Post, Айн Ренд – улюблена письменниця Дональда Трампа, колишнього держсекретаря Рекса Тіллерсона та ще кількох членів його нової Адміністрації.

Але багато працюють не лише високооплачувані професіонали. Письменниця Барбара Ерейнрег в якості експерименту для книги на власній шкурі відчула життя працівників малокваліфікованої праці. Для того, щоб платити мінімум за житло та їжу, пише вона, необхідно працювати на двох роботах або понаднормово на одній і ні в якому разі не можна хворіти, ламати машини, народжувати дітей і потрапляти в будь-які неприємності. Сьогодні в США ринок праці, у першу чергу, цієї категорії достеменно змінюється, що має величезні наслідки і для родинного, і для політичного життя США.