Є небезпека, що мир від Зеленського буде "миром" під диктатом Путіна

Яку ціну ми готові заплатити за "мирне життя"?

Головна небезпека від подальшої "миротворчої" діяльності чинного українського президента - це "мирне життя" від Зеленського, бо насправді - це буде "мир" під диктатом Путіна.

Путін давно вже має свою ідею-фікс і погодиться лише на один план "мирного врегулювання" - запхнути на своїх умовах ракову пухлину окупованих територій Донбасу в Україну для її подальших метастаз по всій країні та в органи влади.

Цей "мирний план", під прикриттям "мінських домовленостей", нам активно пропагувався ще у 2015-2016 рр., зокрема й нинішнім міністром закордонних справ Зеленського Вадимом Пристайком, якого, очевидно, нині й призначено для зовнішньо-політичного супроводу його реалізації.

Путін давно вже має свою ідею-фікс і погодиться лише на один план "мирного врегулювання" - запхнути на своїх умовах ракову пухлину окупованих територій Донбасу в Україну

Трамп, Макрон, Меркель, виходячи зі своїх інтересів, активно підштовхують Зеленського до "порозуміння" з Путіним, зокрема в рамках реанімованого "нормандського формату", можливо навіть з підключенням до нього американців.

От і подія обміну ув'язнених була використана нашими міжнародними партнерами для спонукання до подальшого "мирного врегулювання". Той же Трамп, вітаючи "дуже гарну новину", назвав її "першим гігантським кроком до миру".

Але кроком до якого миру? Чи миру дійсно в інтересах України? Трампу, як і Макрону, і Меркель, це ж геть байдуже, головне здихатися набридлого "головного болю" з проблемою гібридної російської агресії проти України.

Трампу, як і Макрону, і Меркель головне здихатися набридлого "головного болю" з проблемою гібридної російської агресії проти України

Українцям варто засвоїти базову аксіому – якщо Путіна не дотиснути (нашою непохитною рішучістю до збройного спротиву та міжнародними санкціями), то "мир" буде виключно на його умовах. І не слід мати жодних ілюзій про чиюсь здатність, зокрема й Зеленського, з ним "порозумітися" і "домовитися" про щось інше.

Пан Пристайко ще у 2016 році відкрито розповів, яким буде "мирне врегулювання" на Донбасі - через вибори на окупованих територіях, амністію і легалізацію ватажків бойовиків як політиків, прямі переговори з ними та їх можливе обрання депутатами до Ради і навіть залучення в уряд. Пристайко не соромлячись стверджував невідворотність того, що "ці люди далі… з'являться в нашій політичній системі", бо "це наша доля". Подивіться його інтерв'ю "Голосу Америки" у квітні 2016-го або публікацію з його цитатами на сайті VoA у червні цього року.

Насправді, не мир, а чиста онкологія – інкорпорація злоякісної путінської пухлини в тіло України та її подальші метастази у життєво важливі органи, зокрема парламент та уряд. Ясно, що це вимагає певних елементів анестезії, щоб українці масово не брикнули від больового шоку і не зірвали їх новітнє упокорення в ярмі.

Масове емоційне обезболювання на прикладі вибуху позитиву від звільнення частини наших ув'язнених героїв було щойно успішно протестоване. Але це має короткостроковий термін дії. Яку потужну анестезію застосують, щоб українці впали в забуття і не чинили спротиву?

Складовою анестезії має стати поширення наративу пацифізму і моралізаторства

Очевидно, частково на це спрямований дискурс "закінчення війни" і "миру" (на заміну "захисту Батьківщини" і "перемоги"), який активно запроваджується в останні роки з огляду на природну психологічну втому від тягарів війни. Зрештою, гібридна російська агресія триває в часі вже майже як Друга світова війна.

Складовою цієї анестезії має стати також поширення наративу пацифізму і моралізаторства, який частково проявився й у пафосі суспільної реакції на згадане звільнення наших бранців з московського полону.

Очевидно, що пацифістсько-моралізаторська логіка легко піддається раціональній деконструкції. Оскільки за нею будь-яка капітуляція, яка зазвичай веде до спасіння життя конкретних людей, теж стає виправданою, доцільною і моральною.

Ось тільки, як це може стати "складовою перемоги", як дехто захоплено починає стверджувати, а не шляхом до поразки? Тоді нам взагалі слід було б і війська з Донбасу вивести, адже там очевидно теж "йдеться про життя людей" (наших військових), і "припинити стріляти".

Чи є у пацифістів взагалі раціональна патріотична логіка, окрім агресивного морального пафосу? Чи це вже свідчить про приховану готовність здати Україну внаслідок інформаційного впливу агресора і олігархів та психологічної втоми від років гібридної війни?

У цьому контексті, поділяю зауваження Остапа Кривдика щодо "weaponised narrative (наративу як зброї) подібного до того, що був застосований у США в часі війни у В'єтнамі, чи під час антиядерних маршів у Німеччині у 80-х". Спецслужби у СРСР, очевидно, були дотичні до тих підривних процесів і безсумнівно глибоко вивчили їх досвід для подальшого застосування.

Чи готові ми поміняти воєнний фронт на сході з щоденними жертвами путінської гібридної війни на внутрішній фронт боротьби з "русскомирскими" і "сепарськими" метастазами по всій країні і в державних інститутах у Києві?

Також нікуди не дітися від болючого питання про очікуваний та можливий результат "мирного процесу" і його ціни, дискусія з якого лише ледь означилася в контексті неоднозначних, нав'язаних Путіним, умов обміну бранцями.

Яку ціну ми як народ готові заплатити за "мирне життя"? Чи влаштує нас "мир" з онкологічними наслідками для українського державного організму, що загрожує на цей раз справжнім, не фейковим путінським, громадянським протистоянням всередині країни? Чи готові ми поміняти воєнний фронт на сході з щоденними жертвами путінської гібридної війни на внутрішній фронт боротьби з "русскомирскими" і "сепарськими" метастазами по всій країні і в державних інститутах у Києві? І чи не є цей внутрішній конфлікт справжньою метою Путіна для остаточного розвалу і підпорядкування України?

Суспільству варто проговорити ці питання заздалегідь, щоб українці не були заскочені зненацька "успіхами" подальших "миротворчих зусиль" президента Зеленського, на які так сподіваються як частина наших громадян, так і деякі наші міжнародні партнери.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода