Одеса прагне покарання для всіх, хто змусив її відірватися від совка

Звільнення Ройтбурда – червона лінія, за яку не варто заходити

Я все збиралася написати про Одесу. Про ту, якою вона могла би бути та якою навряд чи стане. Про Одесу втрачених надій, марних сподівань та тотального розчарування.

І от сьогодні (текст написано 4 вересня – прим. авторки), коли стало відомо, що Одеська обласна рада більшістю голосів проголосувала за дострокове розірвання контракту з директором Одеського художнього музею Олександром Ройтбурдом, стало зрозуміло: писати, певно, запізно. Бо червону лінію перейдено. Чим би не закінчилася ця сумна історія. Бо вона ще не закінчилася. І будуть суди, і буде втручання органів державної влади, і будуть заяви політиків, - пише Зоя Казанжи для Opinion ua.

Одеса приймає всіх, але не любить нікого

Одеса приймає всіх, але не любить нікого. Щоби бути визнаним, потрібно тут народитися, зламати собі голову під яскравим одеським сонцем, розчаруватися, виїхати, стати відомим в іншому місті чи країні. І вмерти бажано на іншому континенті. Тоді, можливо, тебе полюблять та визнають.

Тут десятиліттями з'ясовують питання на кшталт – де народжувала твоя мама? Якщо в Одесі, то ти маєш право говорити про Одесу. Якщо ні, то не варто дратувати "корінних одеситів" своїм втручанням у життя міста.

Для приїжджих у відрядження чи на відпочинок Одеса створює враження гостинного міста, де можна гарно відпочити, смачно поїсти, відволіктися від проблем сьогодення, надихнутися морським повітрям – і, оновленим та натхненним, помчати далі.

А ми залишаємося тут сам на сам із драконами, чиї голови, як не відрубуй, ростуть на диво швидко.

Олександр Ройтбурд викликає страшенне роздратування у традиційних політичних та культурологічних одеських еліт. Він мав би бути одним із них. Руськоміровцем, із великодержавними скрепами в мозку, із благоговінням перед "южнорусской художественной школой", зі скавулінням про "русский язык, который хотят у нас отобрать".

Ройтбурд народився в Одесі й за замовчуванням мав би бути тут "своїм". Але Ройтбурд не вміщається в одеські рамки, куди його постійно намагаються загнати

Але він – не один із них. Олександр Ройтбурд народився в Одесі й за замовчуванням мав би бути тут "своїм". Але Ройтбурд не вміщається в одеські рамки, куди його постійно намагаються загнати багато хто – від депутатів Одеської обласної ради до "широкої громадськості", яка радо підхоплює будь-яку нісенітницю про художника й директора.

Тому Олександрові Ройтбурду ці "еліти" ніколи не простять ні Євромайдану, ні гострих патріотичних постів, ні орієнтації на європейські цінності. І ніколи не простять його провокативного мистецтва й ігнорування канонів усе тієї ж "южнорусской художественной школы". Не кажучи вже про рядок у Вікіпедії, де написано, що він "найдорожчий сучасний художник України". Цього рядка йому теж не простять.

Ройтбурду ці "еліти" ніколи не простять ні Євромайдану, ні гострих патріотичних постів, ні орієнтації на європейські цінності

За рік Ройтбурд попри страшенний адміністративний супротив, позбавлення фінансування, вимагання перевірок та спроби створити параліч роботі продемонстрував, як можна менеджерити неповороткого державного монстра на ім'я Одеський художній музей.

Немає сенсу перераховувати ініціативи та проєкти команди музею. Але варто сказати, що всі вони ставали явищем не лише одеського, а і всеукраїнської рівня.

Ройтбурд виживе без Одеси. І, певне, Одеса теж без нього виживе. Та Одеса, яка так і хоче залишатися на задвірках цивілізаційних процесів, ігнорувати здоровий глузд та боротися проти всього нового, інакшого, прогресивного.

Звільнення Ройтбурда – це помста тій Одесі, яка в 2014 році вийшла на вулиці під жовто-синіми прапорами; яка раптом заговорила, нехай і кволою, але українською мовою; яка повстала проти свавілля "регіоналів"; яка почала плести маскувальні сітки, купувати захисні бронежилети та оплакувати своїх загиблих на російсько-українській війні героїв.

Звільнення Ройтбурда – це помста тій Одесі, яка в 2014 році вийшла на вулиці під жовто-синіми прапорами

Лінія розлому між тією та нашою Одесою – глибока і травматична. Та Одеса прагне реваншу й покарання для всіх, хто змусив її повернути в русло нового, модернового, вільного та незалежного.

Наша Одеса пручається та відчайдушно відривається від "совкового" минулого. І для нас, тих, хто тут живе, це питання не просто дискусій і обговорень. Це питання того, чи бути нам тут фізично.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода