Світ має захистити неядерні держави. Інакше зброї масового знищення побільшає

Будапештський меморандум: що криється за міфами?

Із часу здобуття незалежності в українській зовнішній політиці навряд чи знайдеться більш відомий документ, аніж Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) - Будапештський меморандум 1994 року. Сам цей документ настільки оповитий міфами, що часом видається за такий собі універсальний магічний кристал, здатний вирішити усі проблеми України у сфері національної безпеки.

Насправді мало хто знає, про що там ідеться. Ще менше його дійсно читали. І, мабуть, лише дехто з політиків та експертів глибоко розуміє його політичний і міжнародно-правовий контексти.

Настав час серйозно поглянути на цей міжнародний документ. І зробити деякі висновки. Особливо корисними вони будуть напередодні чергової річниці Незалежності України.

Задля кращого розуміння самої "Будапештської проблематики", її було б доцільно розподілити на три головні питання: міжнародні гарантії; гарантії неядерним державам; умови власне Будапештського меморандуму.

Класичним прикладом міжнародних гарантій вважають надані Бельгії у ХІХ сторіччі. Її гарантії про вічний нейтралітет підписали п'ять великих європейських держав – Британія, Франція, Росія, Австрія та Пруссія у 1831 році. Однак гарантії нейтралітету Бельгії брутально і цинічно порушували двічі - в 1914 та 1940 роках - агресивна Германська імперія і Третій Рейх. І це при тому, що у міжвоєнний період їх щонайменш двічі офіційно підтверджувала Німеччина: 30 січня 1937 року та 28 квітня 1939-го.

Очевидно, що й у нинішніх умовах значної нестабільності в міжнародних відносинах та послаблення ролі ООН, всерйоз покладатися на будь-які так звані "міжнародні гарантії безпеки" означає безвідповідально витрачати і час, і ресурси. А також опинитися у полоні ілюзій. А це вкрай небезпечна річ. Україна у цьому пересвідчилась у 2014 році.

У процесі активної міжнародної дискусії навколо ДНЯЗ гарантії незастосування ядерної зброї проти неядерних держав отримали умовну назву "негативні", а гарантії допомоги у разі нападу — "позитивні". При цьому, незважаючи на певний прогрес (Резолюція Ради Безпеки ООН №225 (1968), Резолюція Ради Безпеки ООН №984 (1995), неядерним державам так і не вдалося домогтися прийняття юридично зобов'язуючих гарантій (навіть "негативних") у формі міжнародного договору, конвенції або іншого багатостороннього документа.

У світі наразі не існує такого міжнародного інституту як юридично зобов'язуючі гарантії неядерним державам з боку ядерних

Тобто, у світі наразі не існує такого міжнародного інституту як юридично зобов'язуючі гарантії неядерним державам з боку ядерних.

У самих умовах Будапештського меморандуму його підписанти вже заклали певну контроверсійність: питання виникають навіть у площині перекладу (і, відповідно, тлумачення) його тексту. Зокрема, англомовний термін "security assurances" перекладено в українському тексті як "гарантії безпеки", що швидше може означати "запевнення щодо безпеки". Вочевидь, його сторони (окрім, звичайно, України!) мали на увазі саме запевнення політичного характеру.

Термін "security assurances" переклали в українському тексті як "гарантії безпеки". Сторони - крім України - мали на увазі "запевнення щодо безпеки" політичного характеру

Водночас, факт залишається фактом - наша держава свої зобов'язання за Будапештським меморандумом виконала повністю. Відповідно, має повне право вимагати безумовного виконання його положень від інших країн.

Безсумнівно, Будапештський меморандум повинен залишатися одним з основних інструментів нашої дипломатії. Вбачається, що вагомий внесок України у зміцнення міжнародного миру та безпеки серйозно недооцінений. І це мало б додати аргументів нашій дипломатії, особливо у контексті окупації Росією Криму і агресії на Сході України.

Наша держава має ініціювати вироблення інструментарію, що убезпечував би неядерні країни від тиску ядерних

Більш того, наша держава щонайменше має вже ближчим часом ініціювати широку міжнародну дискусію, у тому числі в рамках ООН, адже саме до Генеральної Асамблеї ООН офіційним листом від 19 грудня 1994 року за підписом постійних представників при ООН України, США, Великої Британії та Росії передали текст Будапештського меморандуму. Метою такої дискусії має стати вироблення відповідного інструментарію, що убезпечував би неядерні країни від тиску з боку ядерних.

Вкрай небажаною альтернативою широкому міжнародному консенсусу у цій сфері може бути лише розповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки і відповідних небезпечних технологій.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Анастасія Леухіна Голова ГО "Горизонталі", викладач Київської школи економіки
Світлана Фус Дієтолог
Микола Несенюк Журналіст
Ольга Решетилова Координаторка Медійної ініціативи за права людини
Погода