Кремль змушує російських вчених доносити на іноземних колег

Усе це вже було в СРСР

Путінська влада раз за разом наступає на старі радянські граблі. Ось останній перл. Ввели драконівські за радянським зразком рекомендації для спілкування російських вчених із закордонними партнерами. За підсумками таких зустрічей росіяни тепер повинні складати звіт з описом обговорення. Тобто їх просто змушують доносити на іноземних колег. У путінській Росії кожен вчений повинен бути не тільки патріотом, а й трохи чекістом.

Усе це вже було в СРСР. Мій батько - доктор фізико-математичних наук, щоб уникнути таких доносів навіть не намагався їздити за кордон. А ось начальник теоретичного відділу Науково-дослідного радіофізичного інституту (НДРФІ), в якому він працював, чудовий вчений і чоловік Микола Денисов до пори до часу активно відвідував міжнародні конференції. Однак в якийсь момент він все ж вирішив, що морально неприпустимо писати навіть суто формальні бюрократичні звіти чекістів про зустрічі з іноземними колегами, що це пахне поліцейщиною і несумісне з науковою роботою. Після чергової закордонної поїздки Денисов відмовився писати такий звіт і став невиїзним.

"А до чого тут старі граблі?" - запитаєте ви. А ось до чого. Денисов, який і так не сильно любив радянський режим, після цієї історії почав ставитися до нього ще гірше, а його відділ НДРФІ перетворився на розсадник вільнодумства. Не випадково багато його співробітників уже після смерті начальника взяли активну участь в антикомуністичній революції 1989-1991 років. Про Бориса Нємцова, який вважав мого батька і Денисова своїми вчителями, всі знають. Але він був не один. Крім нього, ще троє співробітників теорвідділу НДРФІ, де працювали лише 10-15 осіб, надалі стали антикомуністично налаштованими депутатами різних рівнів. У 1990 році - депутатами Верховної Ради РФ і Обласної Ради Нижньогородської області, а ще один пізніше - Держдуми РФ від фракції "Союзу правих сил".

Така кількість майбутніх депутатів у маленькому відділі невеликого інституту - звичайно безпрецедентне явище. Але воно відображало загальноросійську тенденцію. Під час Перебудови безліч вчених пішли в політику, деякі з них очолили протестний рух. Наприклад, в головній опозиційній фракції горбачовської Верховної Ради СРСР усі п'ять співголів були вченими.

Радянські вчені, типу мого батька і Денисова, матеріально жили цілком пристойно. Не відсутність на прилавках ковбаси і шмоток розвела їх з радянським режимом. На їхні зарплати все це можна було купити на ринку і в кооперативних магазинах. Батько багато разів говорив мені тоді, що його не влаштовує в радянській системі перш за все відсутність особистої свободи, вільного доступу до інформації, залежність від влади, неможливість читати, що хочеш, спілкуватися з ким хочеш, їздити, куди хочеш. Вчені не хотіли бути державними кріпаками. Саме це і сформувало фронду в науковому співтоваристві, яка зіграла велику роль в краху СРСР. Намагаючись повернути вчених в державне стійло, принижуючи їх недовірою, б'ючи і саджаючи студентів, путінська влада робить їх своїми ворогами, повторюючи самогубний радянський досвід.

Влада сама сприяє політизації наукового співтовариства, посилення там опозиційних настроїв. Свого часу воно стало одним з могильників радянського режиму. Путінський Кремль робить все, щоб з ним повторилося те ж саме.

Оригінал