Богдан зробив велику послугу українським медіа

Хто краще інтерпретує потрібну йому частину правди, той перемагає

Андрій Богдан своєю ззовні зухвалою заявою про непотрібність медіа як посередників між владою і суспільством насправді зробив велику послугу українським медіа.

Зараз прозвучить трохи зарозуміло, але насправді все просто. Богдан миттєво вирвав ці медіа з премодерну і перевів у постмодерн, оминаючи модерн.

Українські медіа застрягли в премодерні - в ньому людина вірить, що збирання інформації дозволяє зрозуміти світ, але джерело повного всеосяжного знання залишається непізнаним. На цьому побудована уся розслідувальна журналістика і конспірологія: ми вважаємо, що Х та Y — корупціонери, ось ми зібрали опосередковані докази, але ми не знаємо усю правду, бо не знаємо про що саме говорили Х та Y під час їхньої нічної зустрічі, тому усю правду ми додумаємо самі або дамо додумати вам.

В модерні людина спирається на раціональність, існування об'єктивної істини, підтвердженої даними, усю правду можна пізнати за допомогою науки. У цю фазу увійшли західні медіа, які почали займатися журналістикою даних і використанням алгоритмів для написання статей.

Але всіх їх прибив (але не вбив) постмодерн, в якому немає нічого об'єктивного, будь-що може стати об'єктом інтерпретації, а усієї правди просто немає. Хто краще інтерпретує потрібну йому частину правди, той перемагає. Розсіювання людської уваги на безкінечні інтерпретації веде до ентропії після якої настає кінець (читаємо Бодріяра тихими сонячними неділями). Медіа залишаються посередником між реальністю і людиною. Але новизна в тому, що влада сама стає медіа. Вона такий же посередник і їй для цього не потрібно контролювати усі телеканали і газети. Достатньо мати онлайн-платформи і медіа (насамперед ТБ) як тупо канали донесення повідомлення, а не його осмислення. По суті, йдеться про банальну конкуренцію між класичними медіа і владою у битві за відповідь на запитання "Кому вірити?".

Проблема в тому, що насолоджуючись життям в премодерні, українські медіа відмовлялися визнавати, що насправді вони радше постмодерні. І Богдан просто сказав їм про це. Звісно, викликавши обурення, бо справжню правду не любить ніхто, навіть борці за правду.

У "Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот" є розділ "Засоби індивідуальної інформації". Там я, зокрема, цитую Павло Казаріна, який чудово сказав: "Журналістика — це вміння пояснювати країні країну".

Більшість найвпливовіших українських медіа займалися і побудували свою популярність на будь-чому, окрім пояснення країні країни. І при цьому кожне з них претендувало на об'єктивність і було готове з лайками і кількістю переглядів в руках вгризатися в тих, хто ставив це твердження під сумнів.

Богдан своєю заявою просто збиває ці медіа з їхнього саморобного п'єдесталу і змушує подивитися реальності в обличчя. В цій реальності серіал, партія "Слуга народу" і сам Слуга народу краще пояснили країні країну ніж усі медіа разом взяті. Власне, єдина користь від них в тому, що вони розчистили шлях Слузі народу. І він наразі має право на цю оцінку. А далі життя покаже.

А що буде далі, залежить від здатності самих медіа переосмислити себе в категоріях постмодерну. А нам, простим смертним, поки можу порадити дотримуватися поради з "Війни за реальність":

"Не варто шукати нейтральні медіа. Шукайте тих, чия місія вам чітко зрозуміла. Навіть якщо ви з нею не погоджуєтеся. Шукайте тих, хто не лише шокує вас проблемою, а й показує, як її можна вирішити".

Оригінал